Литература, как и все др. виды искусства, есть специфическая,
художественно-образная форма отражения, воспроизведения объективной
действительности, род практически-духовного освоения мира.
Литература [лат. lit(t)eratura, буквально — написанное, от lit(t)era —
буква] , один из основных видов искусства — искусство слова. Термином
«Литература» обозначают также любые произведения человеческой мысли,
закрепленные в письменном слове и обладающие общественным значением.
В отличие от остальных видов искусства (живописи, скульптуры, музыки,
танца и др.) , обладающих непосредственно предметно-чувственной формой,
творимой из какого-либо материального объекта (краска, камень) или
действия (движение тела, звучание струны) , Литература создаёт свою
форму из слов, из языка, который, имея материальное воплощение (в звуках
и опосредованно — в буквах) , действительно постигается не в
чувственном восприятии, а в интеллектуальном понимании.
Литература работает со словом - главное её отличие от других искусств.
Т.
о. , форма Литература включает в себя предметно-чувственную сторону —
определённые комплексы звуков, ритм стиха и прозы (причём, эти моменты
воспринимаются в той или иной мере и при чтении «про себя») ; но эта
непосредственно чувственная сторона литературной формы приобретает
реальное значение лишь в её соотношении и взаимодействии с собственно
интеллектуальными, духовными пластами художественной речи. Даже самые
элементарные компоненты формы (эпитет или метафора, повествование или
диалог) усваиваются только в процессе понимания (а не непосредственного
восприятия) . Духовность, насквозь проникающая Литература, позволяет ей
развернуть свои универсальные, по сравнению с другими видами искусства,
возможности.
«Поэзия есть высший род искусства. Всякое другое
искусство более или менее стеснено и ограничено в своей творческой
деятельности тем материалом, посредством которого оно проявляется.. .
Поэзия выражается в свободном человеческом слове, которое есть и звук, и
картина, и определённое, ясно выговоренное представление. Посему поэзия
заключает в себе все элементы других искусств, как бы пользуется вдруг и
нераздельно всеми средствами, которые даны порознь каждому из прочих
искусств»
Отличие в том что бумага как говорится все стерпит но с другой стороны что написано пером не вырубишь топором и если действительно стоит внимания передаваться будет долго
Для визначення віршового розміру потрібно:
1) Поділити рядок з вірша на склади, при цьому не забуваємо що такі звуки як є,ю,я,ї позначаються цілий склад.
2) Розставити наголоси.
3) Позначити наголошені склади знаком _ (зверху ще має бути над цим знаком наголос. Нагадує букву Т "догори ногами".), а ненаголошені - U.
4) Виділяємо схожі частини (відділяємо їх знаком | )
Основні вірхові розміри:
Хорей - _U
Ямб - U_
Дактиль - _UU
Амфібрахій - U_U
Анапест - UU_
Якщо щось не зрозуміло - пишіть під відповіддю. Розв'язання у файлі.
Художня література... Всього два слова, але який величезний зміст несуть вони в собі. До художньої літератури належать різні твори: і оповідання, і повісті, і п'єси, і вірші... В цих творах розповідається про життя, працю, боротьбу людей, їх почуття, внутрішній світ, описується природа. Цілої книжки буде замало, щоб охопити все, про що розповідає література.
Художній твір створює письменник. Це досить складний процес, адже не кожна людина може писати твори. Спостерігаючи навколишню дійсність, письменник помічає різні події, людей, стосунки між ними, а потім намагається все це втілити у своєму творі. Головна мета митця — зацікавити читача, привабити його своїм твором. Коли це вдається письменнику, читач отримує глибоку насолоду від читання.
Значення літератури не тільки в емоційній насолоді. Художній твір вчить людину думати, замислюватись над прочитаним, а це розвиває її мислення, культуру, духовність.
Отже, любімо книжки, читаймо твори з пошаною до тих, хто їх створив, тому що література — це скарбниця людських знань, людських діянь та великих почуттів.
«Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор.
Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».
«…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині». "
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».
• «…Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають…Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».
• «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві».
• «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум».
• «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається».
• «Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при помочі Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці».
• «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”».
• «…Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
• «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід».
• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».
• Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить».
• «Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом!»
• «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
