В качестве примера приведи Наполеона и Кутузова (волк на псарне) там очень точное сравнение(Даже кутузов снял шапку и показал седую голову, когда ему читали "ты сер, а я, приятель, сед"(Наполеон носил серый сюртук))
Образ Тіртея:
Тіртей — давньогрецький поет, що жив у середині VII ст. до п. е., є напівлегендарною особою. Із його ім’ям пов’язана антична легенда. Переповідають, що афіняни послали Тіртея на допомогу спартанцям, щоб поглузувати з них, коли спартанці, за вказівкою дельфійського оракула, попросили у афінян допомоги у війні із сусідньою Месенією. Стверджують, що Тіртей мешкав у Афінах, працював шкільним учителем, був слабким фізично, кульгав на ліву ногу. Ніхто й не здогадувався, чого був вартий поет. Своїми запальними військовими піснями він підвищив бойовий дух воїнів, що допомогло їм здобути перемогу. Безперечно, у легенді відбилась віра еллінів у велику силу поетичного слова, у силу мистецтва, у його виховний вплив на людину.
Дослідники давньогрецької поезії вважають, що твори поета належать до декламаційної лірики. Тіртей складав патріотичні військові елегії, сповнені високих почуттів, пісні-заклики, які мали зміцнювати бойовий дух воїнів, виховувати в них почуття обов’язку перед батьківщиною, пробуджувати мужність і хоробрість у бою. Своїм обов’язком поет вважав прославлення відважних, котрі полягли в перших лавах захисників вітчизни, він змальовував гірку долю боягузів, яких вигнали за зраду з рідної країни, закликав «батьківщину і дітей боронити відважно».
Популярність Тіртея у Греції була величезною, його елегіями захоплювалися усі греки, а спартанці завжди виконували його пісні й навіть влаштовували співочі змагання. Тематика елегій Тіртея — героїка битви, опис війни; за формою його елегії мало чим відрізняються від еллінського героїчного епосу (елегійного вірша). Отже, творчість Тіртея — проміжний етап, перехід від епосу до лірики. Варто зауважити, що герої Тіртея — це воїни-патріоти, які дбають про рідну землю.
Образ Сапфо:
Сапфо – найзнаменитіша поетеса стародавньої Греції, видатна постать світової літератури. Її біографічні дані дуже суперечливі, як і повинно бути в напівлегенди-напівлюдини.
В юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невеликого росту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.
Дівчина навчала своїх подруг музиці, танцям, а також складати вірші та співати пісні. Головною своєю метою Сапфо вважала навчити дівчат розуміти і цінувати прекрасне. З лірою в руках вона декламувала свої палкі строфи, котрі записували її учениці. Для своїх вихованок вона була не тільки мудрим педагогом, майстром, але і близькою подругою. Їхні відносини були справжньою дружбою, сповненою ніжності і ласки.
Сапфо не тільки писала вірші, але й складала афоризми. Найвідоміший з них, що пережив час і відстань, звучить так: „Якби смерть була благом, боги не були б безсмертними”.
З ім’ям Сапфо пов’язують становлення європейської любовної лірики.
Всеволод, Александр Хвыля,Михаил Астангов,Елена Измайлова,Азари Мессерер,Ревел Суханов,Вейланд Родд,Виктор Кулаков.
<span>Жизнь Пришвина была типична для русского человека, который пережил три войны и революцию. Судьба М. М. Пришвина — это характерная судьба русского человека именно потому, что почти всегда истинная жизнь его проходит в тени. Она никогда о себе не заявляет громко и в то же время присутствует каждое мгновение в слове писательском. Каждая фраза, даже каждое слово у Пришвина, как в стихах, несет большую смысловую нагрузку. Это такая мудрая поэзия в прозе. В ней нет назиданий, но есть родствен- ное, целомудренное внимание ко всему, и к человеку прежде всего: ты голоден — я тебя накормлю, ты одинок — я тебя полюблю. Все у писателя — мир, природа, человек — в общей совокупности и составляет красоту жизни, которую необходимо отстаивать, борясь со злом в любых его проявлениях. Именно этой теме была посвящена сказка-быль «Кладовая солнца» . В ней мы встречаем знакомые приметы народной русской сказки, начиная от сказочного пейзажа, разговоров птиц, животных и кончая счастливой развязкой с победой добра над злом. И в то же время — это повесть, которая расширяет наши знания о жизни. Читая эту книгу, мы узнаем о бондарном ремесле и о целебных свойствах клюквы, о значении леса для человека и о том, как охотник устраивает облавы на волков, и какие повадки у зайца и лисицы, у волка и у тетерева, почему надо, особенно на болоте, держаться твердой тропы и что собой представляют большие торфяные болота. Многое, о чем пишет в своих произведениях Пришвин, не фантазия. В основу всего его творчества положены действительные события, собственные наблюдения и впечатления. «Нигде в мире нет такого замечательного языка, как русский, — писал Пришвин. — Вот возьми, например, слово „Родина“, Сколько слов с тем же корнем: родина, род, родственники, родимый, родник, родничок, родственный, родственное внимание... » Пришвин — один из своеобразнейших писателей. Он ни на кого не похож — ни у нас, ни в мировой литературе. Горький о нем писал: «Ни у одного из русских писателей я не встречал, не чувствовал такого гармоничного сочетания любви к Земле и знания о ней, как вижу и чувствую это у Вас» . И еще: «Отлично знаете Вы леса и болота, рыбу и птицу, травы и зверей, собак и насекомых, удивительно богат и широк мир, познанный Вами» . Слово Пришвина необыкновенно современно, особенно в трагические моменты нашей жизни, на переломе, хотя кажется, что творчество Пришвина довольно благополучно: писал он о природе и известен как певец природы, но думать так — то же самое, что, входя в лес, быть уверенным, что он только для отдыха и предназначен. А ведь жизнь природы идет по своим мудрым глубинным законам. Для рыбы нужна чистая вода — будем охранять наши водоемы. В лесах, степях, горах разные ценные животные — будем охранять наши леса, степи, горы. Рыбе — вода, птице — воздух, зверю — лес, степи, горы. А человеку нужна родина. И охранять природу — значит охранять родину. Творчество Пришвина — это как заново рождающийся, вновь услышанный нами звон, который идет сейчас все шире и шире. В такой трудный час нашей жизни слово Пришвина звучит все громче и громче. Он пережил тяжелейшие исторические катаклизмы и все-таки служил вечному.</span>
