У листах вирізняється тематика, важлива для обох співрозмовників. Оскільки саме виховна ціль є головною в цьому спілкуванні, коло тем окреслює Учитель. Однією з таких тем є здоров’я – духовне і тілесне, – саме так, з акцентом на духовному як первинному чиннику формування гармонійної натури. «Якщо ти здоровий, я радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість – це здоров’я гармонійної душі. Душа, вражена будь-яким пороком, не може бути веселою,» – звертається Г. Сковорода у 18-у листі до юного Михайла
Нарешті завітала до нас у гості вона, осінь-чарівниця. Потрапивши під її чаклунство, жива природа перетворилася на золоту казку.
Мені дуже подобається ця пора року за її величну красу. Особливо гарний в цей період ліс. Всі дерева забарвлюються в яскраві фарби, що променисто грають при світлі дня.
Осінь, мов геніальна художниця, майстерно фарбує всі рослини та надає неповторність кожному деревцю. Ніби в казковому хороводі, стоять урочисто вбрані дерева, а ліс, прикрашений золотим килимом, нагадує мальовничу картину.
Я дуже люблю гуляти в осінньому лісі, збирати барвисті букети з золотистого листя та робити з них ікебани.
Осінь — найкрасивіша пора року. Як її тільки не називають: золота, чарівна, мальовнича, барвиста, дивовижна, щедра. Багата на урожай, вона прикрасить будь-який стіл грибами, стиглими овочами та фруктами. Ми всією сім’єю часто ходимо в ліс по гриби. Збираємо ці плоди природи та засушуємо на зиму, згадуючи яскраві фарби природи. Гуляючи лісом, мене заворожує вид перефарбованого листя. Золотиста охра, червона мідь, зелена латунь, коричнева бронза — всі ці відтінки роблять осінь чарівною та неповторною. Природа ніби відкриває останній подих перед довгим сном. Ближче до кінця осені дерева оголюються. На вулиці холоднішає, і незабаром можна буде побачити перші сніжинки.
Яка шкода, що осіння пора така коротка! З настанням холодів золоті фарби починають в’янути. Листя з кожним днем тане на деревах, а усипана золотим килимом земля стає все пишніше.
Про осінь написано багато віршів — це чудова й прекрасна пора. Однак вона буває не тільки яскравою і святковою, а й дощовою, похмурою. Але в цьому полягає її особлива краса. Після осіннього дощу гілки дерев виблискують прозорими крапельками, від чого здається, мов дерева прикрашені кришталевими намистинами.
Сонечко наприкінці осені світить не так яскраво, а дні стають коротшими. В небі видно, як пролітають зграї птахів, що прагнуть відлетіти в теплі країни. Вранці все частіше опускається туман, що огортає землю дивовижною, якоюсь містичною атмосферою. Природа з кожним днем все глибше занурюється в довгий сон.
А я радію кожному побаченому моменту незвичайної природи. Навіть низьке похмуре небо не дає мені сумувати. Адже пишний килим з листя шарудить у мене під ногами та створює неповторну осінню мелодію.
Дякую тобі, осінь, за те, що була в нас у гостях, що дарувала красу, натхнення та гарний настрій. Ти — справжня чарівниця!
На мою думку значення історичної пам'яті для кожної людини полягає в тому, що речі з рідного краю завжди нагадують хто ти є, де б ти не знаходився, навіть запах лози може нагадати тобі про свою сім'ю. Важливо не забувати звідки ти і не потрібно шукати кращого місця, а ніж свій рідний край, адже степи та гори, квіти та траві, люди і звірі найкращі там де ти народився, бо як кажуть: "Де народився, там і пригодився". Люби свою неньку та рідну країну!
Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов'язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця... Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди!
Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів'їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя...
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п'єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями...
