Існує незаперечна істина: "Краса врятує світ". Кожний розуміє її по-своєму, і залежить це від того, у чому саме він вбачає силу краси. То можуть бути безсмертні мистецькі шедеври, що налаштовують душу на величне. Або неперевершено! краси рідні краєвиди, які надихають людину на гідне життя та вчинки. Для мене сила життєдайної краси міститься у злитті воєдино зовнішньої та внутрішньої краси самої людини. Тільки така особистість здатна збагачувати життя суспільства, віддаючи йому все найкраще, що в ній є. Кажуть, що людину зустрічають "по одежі". Можливо, хтось може не погоджуватися з цим, але признайтесь, чи принесе задоволення спілкування з людиною неохайною, брудною? Спочатку не сприймуть її очі, а потім, у більшості випадків, — і душа. Бо зовнішній вигляд є відбитком внутрішнього стану, та про це, на жаль, пам'ятають не всі і не завжди. Але мені можуть заперечити і сказати, що не всі у змозі одягатися красиво, модно. Та "красиво і модно" — це не тільки одяг та взуття із подіумів або дорогих супермаркетів. Перш за все, це — смак, гармонія, охайність, чисте тіло, усміхнені очі, красива мова. Все це і є зовнішньою красою людини, за якою не помічаються навіть певні фізичні недосконалості її обличчя або фігури. . Та найбільше її багатство — це красива душа. Є таке народне прислів'я: "З личка не пити водички". Це значить, що якою б прекрасною зовні не була людина, найважливіша в ній краса внутрішня. її канони народжувалися і закріплювалися віками, передаючись від покоління в покоління. Душевна щедрість, працелюбність, любов до своєї землі та співвітчизників, повага до літніх людей та піклування про дітей, сердечне бажання допомагати іншим, лагідність, оптимізм, почуття гумору... Цей перелік найкращих рис характеру людини можна продовжувати й далі, та головне — щоб ми не тільки усвідомлювали це, але й прагнули, сповнивши свої душі цим багатством,, віддавати його людям.
<span>1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка). </span> <span> У 1920р. разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Ю. Дараганом заснував журнал «Веселка». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк». </span> <span> Протягом" 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата». </span> <span> У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до США. </span> <span> У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (Філадельфія, 1951); «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959); «Серпень» (Нью-Йорк, 1964); поема «П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953), два томи </span> <span> есеїстики: «Книги спостережень» (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2). </span> <span> У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово». </span> <span> 16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.</span>
Думаю, що винні обоє. Та Карпо підняв руку на свого батька, а це, як на мене, більша провина. Лаврін хоч і змусив батька зрозуміти, що той не є господарем майна краще ставився до свого батька. Та це тільки моя думка)
Справжніми друзями я вважаю лише дві людини. Хоч я маю і багатьох знайомих, але час і складні ситуації допомогли мені зрозуміти: де дійсно ті люди, які не покинуть у скруті і щиро зможуть порадіти моїм успіхам і досягненням, а де ті, що приятелюють заради власної вигоди або за великої кількості вільного часу. На мою думку, справжній друзі - це ті люди, на яких завжди можно розраховуати. Вони є справжньою опорою в житті. І найголовніше, у дружбі не можна забувати, що якщо ти хочеш мати справжнього друга на все життя, то ти маєш ставитись до нього з повагою, чесністю, добротою і розумінням! <span> </span>