Знання-знан-ня(2-склади)[знан:*а]-6-букв.5-звукiв.тому що звук[н]-м*який довгий.
<span>Харків — це одне з найбільших міст України. Його ще називають першою столицею, тому що він нею був за радянських часів.
Харків — красиве, світле і живописне місто, розташоване на північному сході України. В ньому живе багато людей, що навчаються, працюють, відпочивають. Головні річки Харкова — Харків, Лопань, Уди. Через них давно вже побудовані мости, по яким можна ходити, чи їздити, або просто стояти і милуватися течією. В центрі міста розташований прекрасний парк, який має ім'я Тараса Григоровича Шевченка. Біля нього — площа Свободи, найбільша площа в Європі. Тут зазвичай проходять всі міські свята, на які збирається дуже багато людей, грає музика, пускають феєрверки. Тут же, неподалік, стоїть нова будівля Харківського Театру опери і балету — дуже цікава монументальна споруда, перед якою побудовано надзвичайно вражаючі фонтани. Вечорами багато молоді збирається біля них. Головна вулиця міста — Сумська. На ній також багато крамниць, банків, Палац Одруження і просто красиві будинки, в яких живуть харків'яни.
Харків також крупний науковий і студентський центр. У ньому багато науково-дослідних і учбових інститутів, серед них є дуже відомі.
Наше місто ще і великий промисловий центр. Тут роблять літаки, турбіни, трактори, телевізори, велосипеди. Правда, багато заводів зараз не працюють так, як раніше, але ймовірно, що з часом все налагодиться. У Харкові працюють кінотеатри, театри, музеї, є цирк і планетарій. Тож багато дітей на канікулах відвідують виставки, ходять на вистави, дивляться фільми і розважаються. Навесні, коли розпускаються кучеряві клени і каштани, квітнуть абрикоси і вишні, зеленіє трава і світить лагідне сонечко, наше місто стає особливим. Люди частіше гуляють вулицями, посміхаються, і радіють, що живуть в такому красивому місті.</span>
<span> Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:</span>
<span>- Мої зернятка! Я знайшов! А чужий і собі:</span>
<span>- Мої! Коли мої! Коли мої!</span>
<span>І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка за курчатами, квокче та промовляє:</span>
<span>- Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!</span>
<span>- Що ти кажеш? - питають горобці.</span>
<span>- Та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з своїми курчатами поснідала вашими зернятками! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас птахи були!..</span>
<span>Чужий горобчик розсердився за таку мову.</span>
<span>- Вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене й мого розуму досить! - підскочив, тріпнув крильцем, цвірінькнув та й геть полетів. А наш горобчик зостався і замислився.</span>
<span>"А правда, - думав він, - краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти".</span>
<span>Подумав, подумав та й почав просити курку:</span>
<span>- Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!</span>
<span>- Е, ні! - каже курка. - Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, - он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів! - та й пішла собі в курник.</span>
