<span>У столичному музеї Михайла Булгакова на Андріївському узвозі відкрито експозицію, присвячену вісімдесятиріччю одного з найвідомішйх романів двадцятого століття — «Майстер і Маргарита». Для цього є особлива нагода. Як відомо, Булгаков розпочав свою важку літературну працю над твором у 1928 році, а завершив у 1940-му. Київська виставка — певне просторове осмислення знаменитого роману.</span>Ще 1939 року в листі до свого київського друга, скрипаля Гдешинського, Булгаков написав: «Я повсякчас звертаюся до спогадів і був би вдячний, якби ти допоміг мені в них дещо з’ясувати. Це стосується в основному музики й книжок…»<span>Уявіть, музика й книжки — головні складники київської виставки, присвяченої Майстрові та його роману. Булгаков був справжнім знавцем музики, тому в музеї працюють над тим, як представити ще й музичний складник його літературних творів, зокрема «Майстра і Маргариту». Музика — мистецтво просторове, а виставкові зали булгаковського будинку — простір особливий…</span>Домінантою першого залу є унікальний білий рояль, з яким пов’язана одна з легенд музею. Гроші на нього збирали півтора року. Як правило, кожна людина жертвувала «на одну клавішу», їй видавали навіть «документ», який свідчив, що цей поціновувач літератури є дарувальником, меценатом. Цей білий рояль, зроблений для виставки в Парижі 1889 року, отримав там Золоту медаль. У нього немає номера. На роялі — надпис «Лоенгрін», а поряд автограф Булгакова. Один з улюблених композиторів Булгакова — Вагнер — пов’язав свого часу музику з міфом. На цьому перехресті й народилися відомі вагнерівські опери, які слухав Булгаков на початку минулого століття в Києві в Міському театрі.В іншому залі — письмовий стіл із безліччю «рваних» фотографій письменника. Вони наче пориваються злетіти від подиху вітру, але… залишаються на місці. Фазиль Іскандер написав: «Рукописи не горять там, де письменник сам згоряє над рукописом. У житті багато борців, які йдуть на Голгофу, але зупиняються перед самісіньким розп’яттям». Михайло Булгаков ішов до кінця.<span>Переважна більшість музейних експонатів — оригінали. Цікавим, наприклад, є один із документів, що нагадує про тривідсоткову позику, за якою можна було виграти раз на рік сто тисяч. Це саме та позика, завдяки якій Майстер і виграв свої сто тисяч. Перша професія Майстра — музейник. У своєму романі Булгаков і розповідає про те, що в музеях поширювали тривідсоткову позику і саме Майстрові й дісталася ця «фішка». Далі — відомо… Майстер виграє сто тисяч карбованців, на які купує підвальчик, де й пише роман про Понтія Пілата.</span><span>Усе своє життя Булгаков обожнював Київ. Однак шлях роману до киян був досить тривалим. Українське видання «Майстра і Маргарити» російською мовою вийшло друком у сімдесятих роках. А от перше видання роману українською мовою з’явилося лише три роки тому. «Майстер» був надрукований раніше вірменською, турецькою, на івриті.</span><span>408 слів За К. Константиновою</span>
На світі є дуже багато різних робіт наприклад:Лікар, вчитель, механік тощо...
Кожна доросла людина має право вибрати свою роботу, і потім працювати не покладая рук, якщо людина дуже захоплена цією роботою і відноситься до неї не баудуже, наприклад: той же самий фотограф він зробив фотографію, вона виявилась з порчиною, на перший раз цього не бачать, а на четвертий побачать. Я думаю що якщо людина захоплена і любить цю роботу вона буде робити її з любовью!
У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол. У цих словах К.Пруткова образно визначена роль дружби в людських справах. Дружба ушляхетнює життя, її шанували і возвеличували мислителі давнини. Дружба в оцінці Аристотеля «найнеобхідніше для життя, ніхто не хоче жити без друзів,навіть якщо немає інших багатств». Далі роз*яснює він «дружба – не тільки неоцінена, а й прекрасна, ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів. Мати багато друзів – це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною ідругом – це одне і те саме». Надзвичайно високо оцінюється дружба в українській культурі та ментальності. Розкриваючи силу дружби, Григорій Сковорода наводив слова Плутарха «що дружба супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності світлим його сторонам, а й зменшує страждання, і Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим».
Коли друг поруч і разом з вами втішається, і якби підлесник не кував лихо,використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить в дружбу. Сковорода навчав бути обачливим у виборі друзів. Нині, коли час збігає надзвичайно швидко, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування, телебачення, подекуди, замінює людське спілкування. Чи актуальні питання глибинних стосунків?
Звичайно час вносить свої корективи, але такі поняття, як «дружба» і«любов» – завжди залишаться найвищими цінностями. Вони являють собою таємничий процес, який неможливо запрограмувати, наповнюючи життя радістю, емоційно збагачуючи його. У психології поняття «дружба» визначається як стійкі, міжособистісні відносини, які характеризують взаємну прихильність їх учасників,взаємні очікування відповідних почуттів та відання переваги.
Розвиток дружби передбачає слідування неписаному кодексу, що стверджує необхідність взаєморозуміння,відвертості та щирості. Вона передбачає довірливі стосунки, активну взаємодопомогу, взаємний інтерес до справ та переживань іншого, щирість та безкорисливість почуттів. Серйозні порушення цього подібного кодексу ведуть до її припинення або до поверхових приятельських стосунків, або до перетворення її в протилежність дружби – у ворожість.
<span>Найбільшої інтенсивності дружба досягає в юнацькі роки та в період ранньої зрілості, коли відзначається виняткова значущість відносин із друзями. При цьому стосунки між друзями наповненні глибоким емоційним змістом. Дружба виступає іноді своєрідною формою психотерапії для людини, вона дозволяє висловити потаємні почуття та знайти тих, хто поділяє її думки. Тож справді, як стверджує українське прислів*я «Людина без друзів – що дерево без коріння».</span>
МОЯ БАБУСЯ. Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї. Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказують на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її очі. В її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її голубі очі освітлені зсередини м’яким живим сяйвом, вони випромінюють тепло і щирість навіть тоді, коли бабуся гнівається. Ось така вона, моя люба бабуся.
