Тихий весняний ранок . Ліс прокидається від солодкого сну , кульбаба розкривається від , лише одного теплого промінчика сонця , проліски- вкривають лісові галявини блакитним килимом , ось нарешті настав час відступити від сну і білосніжному ландишу , прокинувшись він погланув на своїх квітучих друзів , які вже давно вмивалися росою та ніжилися на сонечку . Пізно прокинувся -подумав він і пішов прогулятися галявинами рідного лісу . - Доброго дня , пролісочки та ромашки ! Як спалося ?- озвався ландиш , до лісових жителів . - Здраствуй , не погано , ніч була тепла , зірки яскраві то все добре було . Дорогою він зустрічав не тільки квіточки , а й кущі шипшини , малини , величного дуба , тонку березу та стрімку річечку Майницю над якою красувалася плакуча іва - вона спустила свої пасма так низько , що вони майже доторкалися блакитної водиці , яка неслася стрімко донизу . Була в нього маленька мрія , дізнатися як з"явився перший білий ландиш на цій планеті ? Нажаль, ніхто з рослин не знав цього і він вирішив піти до тисячолітнього дуба на якому жила стара як цей світ,сова . Прийшовши на галявану всипану фіалковим цвітом , він нарешті побачив дуба і сову вічно сидячу на найпишнішій гілці , яка так старанно ховала її від сонячного світла . - Доброго дня , совушко - крикнув ландиш , -Доброго , дитя ! Що тебе занесло так далеко ? - Совушко , я б хотів поцікавитися у тебе , як з"явилася перша , така ж квітка як і я ? - О-о-о-о , синку , дай поміркую , можливо щось і згадаю . Пройшов деякий час і ландиш вирішив запитати у мудрої птахині . -Ну що пані сова , згадали ? - Так любий ! Зараз я росповім тобі , що бачила моя матуся . - сова почала свою розповідь . - Колись , дуже давно , ще коли навіть і мене в цьому лісі не було , а матуся бігала малесеньким пташеням , пробігала тут Білосніжка за якою, як ти знаєш , йшов мисливиць . Вона так швидко бігла , не оглядуючись , не зволікаючи , та так що втратила свое білісіньке намисто , яке подарував їй батько . Намисто розлетілося по всій галявині але дівчина не помітила цього , лише на слідуйчий день , коли вона вийшла зі своєї схованки , помітила відсутність її дорогого серцю подарунка . Білосніжка вирішила пройти стежкою , якою бігла до схованки . Вона йшла , дивилася по всім усюдам але намистин не знайшла та її око запримітило чудову галявину , усіпано білосніжними квітами , які пахнули батьковим коханням і від тоді дівчина кожного дня приходила на цю диво-галявину , милуватися ландишами , саме так вона вас і назвала ! Ось , дорогеньки історія про твою появу . Ландиш був зачараваний розповідью , подякував сові та помчав на свою гаплявину . Овитий любовью до свого роду , який з"явився з чарівних намистин , прекрасної дівчини !
Понавигадувати - по, на, ви - префікси, гад - корінь, ти - закінчення
За що я люблю Україну?
06.03.11, 18:18 Ми любимо тебе, Україно! любов, україна
Траплялося, що я мріяв жити в Японії, Греції, Китаї, Австралії, Америці… і ці бажання були настільки сильні, що я ненавидів долю, яка визначила Україну як мою Батьківщину! Та я задумався, чи є на світі ще одна така країна: бідна і багата водночас, красива та брудна, велика і несміла…
Чарівні краєвиди, безмежні поля, багата земля, чисті ріки, - це все – моя Україна. А щирість та доброта моїх співвітчизників відомі далеко за її межами.
Чи можна не любити країну, в якій народився я, мій брат, сестричка, батьки, друзі? Як не любити нашу пісню, танок, мелодію осіннього лісу, зимову завірюху, весняні переспіви та медові пахощі літа. Я люблю її за очі кохані, за усмішку сонечка, за купола Києво-Печерської Лаври, за Хрещатик у Києві та Сумську в Харкові, за відпочинок в Криму та Карпатах, за привітні гостини у Львові та Гоголівські вечори в Диканці, за Шевченка-поета та Шевченка-футболіста, за мрію, за щастя, за мир та розуміння. Я кохаю палко, без міри , мову вкраїнську мою.
Не даремно птахи з теплих країв повертаються до України, соловей дарує свої пісні, лебеді – вірність, а голуби – надію на майбутнє.
Не знаю, чи думали ви, що буде, коли покинете Україну. Я думав і не раз. Думав, що зможу, що хочу та мрію. Але все не так. Я, мов калина, яку пересаджують з місця на місце, приймуся, буду рости, але мій цвіт, мій аромат не буде такий яскравий, не такий рідний.
<span>Калина – це невеличке деревце. Люди здавна милувалися нею. Її порівнюють з дівчиною. Мов наречена, весною вкривається білим цвітом. Влітку пишна та зеленоока тягнеться до сонця. Восени вже виблискує золотом жовтогарячого листя. Наливаються соком кетяги. Взимку під білим покривалом снігу вона особлива гарна. Звеселяє червоним кольором ягід усе навколо. Закликає птахів поласувати ними. </span>
<span> Калина - символ нашого народу. Вона дуже гарна у всі пори року</span>
Утекло від нас тепле літечко .Зів*яли й затихли в лузі дзвіночки .Але чути тепер дзвіночки у кожній школі кличуть вони школярів на урок
