Електронний каталог Віртуальна довідка1 Карта сайту
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
Написать письмо Українська
Русский
English
Пошук по сайту
Пошук
Підписатися на новини бібліотеки Skip Navigation Links
«У дитячої літератури є два могутні крила: історія і фольклор»
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Клуби за інтересами
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес з минулого
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду
Натомість Грицик — круглий сирота-пастушок, єдиною незвичністю якого є не так добрий зір, як звичка все помічати, уважно приглядатися до світу. На його прикладі письменникові вдалося художньо тонко показати людяність взаємовідносин у тогочасному українському селі: ніщо в поведінці чи характері хлопця, у ставленні до нього оточуючих не виявляє його обділеності чи упослідженості. Доля Грицика, як і кожної дитини у Воронівці, залежить не від статків чи статусу батьків, а від власних сил і спромоги та ще, певно, випадку. Хлопчик змалку обрав свій шлях — стати козацьким вивідником, як легендарний Швайка, і свідомо готує себе до цього: вчиться володіти зброєю, гартує тіло, вивчає татарську мову. За характером Грицик винахідливий і рішучий, щирий і відданий спільній справі та товаришам. Саме він бере у полон Тишкевича, попереджає напад на Кам’яницю, зрештою, стає відданим джурою Пилипа Швайки. У другій частині дилогії ми бачимо Грицика вправним хитромудрим воїном, що не лише володіє давніми навичками бою, а й вигадує спосіб покарання пана Заремби, хитрістю рятується від колишніх посіпак Тишкевича, знаходить порятунок для татарських пастухів тощо. Так як і раніше Грицик — добродушний веселий юнак, здатний щиро сміятися над власною «поразкою» під час женихання Манюні, брататися з татарським однолітком й опікуватися долею малого Телесика. Власне, на прикладі Грицика й, згодом, Телесика ми бачимо, як саме доростав своєї сили й слави легендарний Швайка, як загалом передавався й поширювався козацький досвід з покоління в покоління.
<span>Якби я потрапив у давній Київ то обовязково б прихопив з собою відеокамеру та фотоапарат. І ось я у давньому Києві найперше я зніму на відео камеру того часних відомих людей.Зберу зразки зниклих рослин.Знайду стародавні книги.Зніму на відео камеру війни битви.Це все я забиру з собою у теперішній і ще види сьогодні зниклих тварин.Думаю це все допоможе змінити уявлення про давній Київ.
</span>
З давніх часів добрих гостей зустрічають в Україні хлібом-сіллю, які подають на рушниках, оздоблених чудовою вишивкою. Можна побачити рушники і на весіллі, рушниками прикрашають образи в хаті. Часто можна побачити портрет великого Кобзаря, прикрашений вишитим рушником.
Вишивають в Україні на білому тлі, найчастіше червоними і чорними нитками, але можна зустріти і жовто-голубі орнаменти. Жовтий і блакитний — символи золотих ланів і синього неба, а про червоний і чорний говорять, що червоний — то любов і радість, а чорний — журба. Вони переплелися в житті людини, як орнаменти на рушнику.
У давні часи рушники вважали за обереги. Вони мали оберігати житло від злих сил, а людину — від негараздів. Тому вишивані рушники дарували; та й зараз дарують "на щастя, на долю", як співається у відомій пісні.