Твір
Еней – син Венери і Анхіза, народився у Трої. На початку поеми Еней, як і інші троянці, на мою думку, постає легковажним козакком, який «удавсь на всеє зле проворний, завзятіший од всіх бурлак». Він мав досить міцне козацьке здоров’я, оскільки часто на різних бенкетах пив не по одній чи дві чарки. А доки не «напали перелоги, опухли очі, як сови, і весь обдувся, як барило, було на світі все немило». Також Еней легко розбивав серця дівчатам, зокрема Дідоні, яка через нього потрапила в пекло, здійснивши самогубство, а він сказав: «Нехай їй вічне царство, мені же довголітнє панство і щоб друга вдова найшлась!» Цим показавши свій егоїзм і себелюбство. У другій частині поеми Еней постає видатним полководцем, проти якого збунтували латиняни і Турн. Він не спить ночами, роздумуючи над боєм. Талант дипломата показує у поході до аркадян, які не відмовили йому в допомозі. Піклується про свою дружину. Зокрема, як Низ і Евріал
сказали, що ідуть у ворожий табір, то він «до боку Низа прив’язав свій палаш Для милого Евріала не пожалів того кинджала, що батько у дідони вкрав.» Еней – це збірний образ запорозького ватажка, в якому відображене деякі національні риси українського характеру. Підсилює образ Енея троянці-запорожці, що щиро люблять рідну землю і готові піти за ради неї на смерть. Також вони виступають працьовитими і розумними, чесними і благородними. Найбільш яскраві особистості із троянців це Низ і Евріал: «Хоть молоді були та гожі і кріпкі, храбрі, як харциз. В них кров текла хоть не троянська, якась чужая-бусурманська, та в службі вірні козаки.» «Сей Євріал був молоденький, так годів з дев’ятнадцять мав, де усу буть, пушок м’якенький біленьку шкуру пробивав; та був одвага та завзятий, силач, козак лицарковатий.» Він із Низом забрались до ворожого табору і перерізали чимало ворогів, але природа їм зрадила і їх, зловили, вбили. Отже, вони померли не шкодуючи життя за чужу країну і свободу.
За вікном - осінь. Як завжди біжить пустотливий осінній дощ. Все навколо завмирає і я знаходжусь наче у казці, яку і сам створив (сама створила). Я виходжу на вулицю і відчуваю, як моросить цей дощ мені тіло. Осінньою зливою насолоджується вже посохла від літа травичка. Вона наче знову народилась, десь зелена, а десь зовсім жовта. Цея злива змушує барвисте листячко падати на землю. Потім йдучи до школи я буду згадувати цей постотливий осінній дощик
Осінь. На вулиці з ранку прохолодно. Частенько ллють дощі. Небо крите хмарами. Лужа покрита тоненьким крижаним шаром. Поблискуюча трава вкрита інеєм.
Вітер колише дерева. Опале листя немов ковдра,гріє замерзлу траву. Всюду туман який не дозволяє роздивитися красу природи в даличині.
Перші промінці сонця гріють землю. Розтає іній,та крижанина в лузі. Хмари розбігаються. Небо становиться чисто блакитним. Повітря не таке холодне як зранку. Трішки пильно,та всюди дим від палаючих в багатті листя. Птахи летять на південь. Деякі тварини збираються в зимову сплячку.
