Я маю чудову сестру. Вона називається Оленка. Я хочу описати її.
Оленка середнього зросту. Вона не є повною. Спортивна, адже захоплюється легкою атлетикою. Обличчя овальне, дуже симпатичне і миловидне. Ніс невеликий та прямий. Двоє блакитних очей весело дивляться на мене. Вони добрі, ніжні, інколи задумливі. Волосся у Оленки русяве і шовковисте. Густі та гарні кучері спадають на плечі. Їй личать різні зачіски. Одяг на ній стильний. Вона чудова рукодільниця. Її вироби з макраме дуже гарні.
Така чудова моя сестра Оленка.
Мебель створена власними руками дуже універсальна та бюджетна річ.Але є недоліки,хоча майже незначні,але всеж є великий один недолік.Потрібні знання та розуміння,щоб створити мебель.Якщо у вас з цим не має проблем,то можете закуплятися матеріалами і створювати шедеври для комфорту та затишку вашої оселі.Вигідніше купляти буд-матеріали і створювати самому мебель,чим купляти.Але є мебель яку неможливо створити власноруч.Є ще один недолік-це велика трата часу.Але всеж,якщо купляти мебель ми не тратимо багато часу і так зручніше,але не вигідніше.А якщо ми створюємо власними руками мебель,то ми створюємо оригінальну річ,яка задовільнить любі потреби господаря.
<span>Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого. </span>
Чарівним є місяць листопад. Коли зима повільно входить у власні права. Лише тонкі та проникливі дужею люди можуть зрозуміти всю красу та велич цього перехідного стану природи.
Осінь-це пора відпочинку. Відпочивають безмежні лани,налиті багряною глазуррю.Відпочивають дерева,про прекрасні шати яких тепер нагадують густі дими багаття. Відпочиває й натомлена літньою клопіткою працею душа людська.
Небо тягнеться сірим монотонним простирадлом аж до самого піднебесся. Та,знаєте,є щось прекрасне у цій однотонності. Я люблю осінь! Люблю кожен яскравий,неповторний момент цієї чаівно-таємничої пори. Люблю гуляти осіннім лісом,насолоджуючись кожною хвилиною своєї юні,вдихаюче сире повітря із запахом моху та прілого листя.
Саме ця пора дає нам зрозуміти всю красу свого життя. Надихає творити щось нове та прекрасне. Осінь-це найкраща пора для творчості,для нових починань.
Багато відомих творчих людей просто обожнювали цю туманно-сіру пору року.
“Похмурий час! Очей зачарування! Приємна мені твоя прощальна краса – Люблю я пишне в’янення природи, У багрянець і золото одягнені ліси …”,-казав Олександ Пушкін.
Осінь -це пора прощання із теплом ,із зеленню із голосними співами пташок із пишним листям дерев. Це єдиний проблиск світла перед довгою холодною лютою зимою.
Так,я люблю осінь! Особливо листопад! Люблю її норов та характер. Люблю рясні дощі, глибокі тумани,що обіймають верболози,люблю перші заморозки і пташині ключі у висі.
<span>Адже листопад-пора,що спочатку ніжно вбирає ліси та діброви у золото,а потім так само ж нещадно знімає ці пишні шати. Це час для роздумів і занурення у власний внутрішній світ. Лише в останній осінній місяць буває так затишно,не зважаючи на сірі барви за вікном та перші заморозки.</span>