Табель о рангах - документ, введенный петром 1 , в котором расписывались все чины и по которому просто человек мог дослужиться до высокого чина и получить дворянство
указ о единонаследии - указ, введенный петром 1, который сливал в единое вотчину и поместье, а также закреплял статус дворянства
Державний устрій Риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким Рим був до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями. Природно, що таке становище знижувало ефективність управління.
На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.
В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.
Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.
До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.
Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.
Древнегреческий полис – это не просто город-государство, это способ общественного устройства, когда вся территория полиса принадлежит его гражданам. Все без исключения граждане могут управлять полисом, участвовать в решении его проблем, принимать законы, решать вопросы о войне и мире и многое другое. Сами греки никогда не говорили, например, «полис Афины», но говорили «полис афинян», подчеркивая этим важность людей, которые живут в городе, а не город сам по себе.
Один город-полис располагался на площади 100-200 квадратных километров, но встречались и совсем маленькие полисы, занимавшие территорию не более 70 квадратных километров. В городе находились важнейшие святыни и храмы наиболее почитаемых богов, правительственные и судебные учреждения.
За пределами города находились сельскохозяйственные угодья. Граждане полиса являлись владельцами этой земли, лишь немногие люди, содержавшие себя, например, ремеслом или торговлей, не владели землей. В некоторых полисах владение землей было обязательным условием гражданства, а в других, в том числе в Афинах, – не обязательным.
Греки очень любили свой родной полис, покинуть его для них означало лишиться покровительства богов, поэтому если люди переезжали на новое место, то брали с собой горсть родной земли, огонь из родного очага, что-то, что бы им напоминало о доме.
В середине 7 в. до н.э. из-за недостатка собственных земель греки начали основывать колонии на юге Италии, Сицилии, Причерноморье, финикийском побережье. На новых местах они старались построить города-полисы по подобию тех, откуда сами приехали. Родной полис стали называть метрополией. Жители метрополии в колониях пользовались особым почетом и уважением, вновь созданные полисы пользовались покровительством метрополии, но если она предавала их, то отрекались и строили собственное государство. К середине 6 в. до н.э. в колониях проживало уже около 2 миллионов греков.
Японцы свою послевоенyую экономику поднимали сами. Благодаря c помощью покупок иногда даже с помощью шпионажа приобретали все технические новейшие разработки в мире, своим непомерным трудом и организованностью не имея природных ресурсов вышли в мировые лидеры. Народ который действительно достоин восхищения своей предприимчивостью, изобретательностью, упорством и трудолюбием.
Да потому что это оскорбление и закон везде есть но он не очень известный
