Йосопову артему григоровичу
тохоходу любомиру валентиновичу
хмелю василю павловичу
кабишу миколі петровичу
федову юрію івановичу
сніжку олегу іллічу
засусі федору кириловичу
дайнеко яніні вадимівні
чемчузі марині георгіївні
кривошиї оксані василівні
1.Працею нехтуючи ми творимо нове.Працею-Орудний відмінок.
3.Між пожовклих стернями лежить битий осінній шлях.Стернями-Родовий відмінок.Шлях-Називний
4.А потухаюче сонце вже сідало .Сонце -Називний
ЛІТНІЙ
корінь ЛІТ
суфікс Н
закінчення ІЙ
основа ЛІТН
ЛІТЕЧКО
корінь ЛТ
суфікс ЕЧК
закінчення О
основа ЛІТЕЧК
Мій побратим (друг) дуже виручив мене в складній ситуації. Відважний (сміливий) Іванко кинувся на допомогу сестричці. Нероба (лінивий) Петрик ненажарт розізлив бабусю.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛІЛІЮ
<span>Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну. </span>
<span>В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії. </span>
<span>Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом. </span>
