- Добрий день, Україно!
- Добрий день побратиме..
- Чого сумна така, чого сльози біжать по обличчю твоєму?
- А чого ж мені радіти? Скажи, чого? Те что війна мене губить? Діточок моїх в землю ховає?
- Вибач, я знаю. ти виниш в усьому мене.. Через мене все, та що ж я вдію? Якщо властя не уймуться ні як.. Скажи рідненька, що?
- Ні, не тільки ваші власті в усьому винні, кожен суне носа і руки свої загребущі до мене, розбирають мене по часточкам, не залишиться ні чого скоро від мене.. а питання, навіщо це все? Навіщо?
- Україно, я не знаю навіть що й сказати, як зарадити тобі, як припинити це все..
- Я не прошу в тебе відповіді, Росіє, але я не стану на коліна, ні перед ким не вклонюсь я, все припиниться, я вірю в це, я буду Незалежною і Суверенною і Вільною країною!
- Укрїно, я теж хочу миру, не хочу воювати і смертей більше не хочу..
- Добре, Росіє, я зрозуміла тебе, мені приємно чути, що ти не забула нашої дружби і як і раніше ми будемо сестрами, І буде мир на землі! Допобачення.
- Я теж на це сподіваюсь, допобачення!
У нього дуже бурхлива фантазія, а з нею він зможе придумати багато цікавого.
У моего друга есть кот Димка. Он рыжий хулиган. Димка смелый, не боится ничего. У него ярко зелёные глаза, пушистый хвост и розовенький носик. Во рту он всё время держит свою любимую игрушку - жёлтую птичку. Как не приду в гости к другу - этот кот сидит с нахальной улыбкой около телевизора, мол делайте уроки, после будете отдыхать. Слушаемся его. А он так и сидит до конца домашней работы, чтобы не схитрили. Вот такой красивый и умный кот у моего друга.
Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю.Ця приказка — дуже давнього походження. Відома така притча:
«Конфуцій милувався в Люйляне водоспадом; струменя спадають з висоти в три тисячі ше-ній, піна вирує на сорок. Його не можуть подолати ні каймани, ні риби, ні черепахи, морські або річкові. Помітивши там плавця, Конфуцій подумав, що той з горя шукає смерті, і відправив своїх учнів вниз, щоб його витягнути. Але той через кілька сот кроків вийшов з води з розпущеним волоссям, заспівав, і став прогулюватися біля дамби.
Конфуцій пішов за ним і йому сказав:
– Я прийняв тебе за душу утопленика, але придивився: ти — людина. Дозволь задати питання: володієш чи секретом, як ходити по воді?
– Ні, — відповів плавець. — У мене немає секрету. Від народження — це у мене звичка, при змужніння — характер, у зрілості — це доля. Разом з хвилею поринаю, разом з піною спливаю, іду за плином води, не нав'язуючи їй нічого від себе. От чому я й ходжу по воді.
– Що означає «від народження — це звичка, при змужніння — характер, у зрілості — доля?» — запитав Конфуцій.
– Я народився серед пагорбів і задоволений життям серед пагорбів — така звичка; ви-ріс на воді і задоволений життям на воді — такий характер; це відбувається саме по собі, і я не знаю чому — така доля».
Приказка попереджає: все, що ти робиш в житті — має значення для життя в цілому. Окремий вчинок може мати значення для формування звички, звичка — послужити основою для формування характеру, а характер — надати вирішальний вплив на життя, на долю людини в цілому.Крім того, приказка вказує на те, що все в житті взаємопов'язано: одне випливає з іншого, а інше з третього... Одним словом, життя — це ланцюг причин і наслідків. Єс-чи ти хочеш чогось досягти в житті, то повинен вибудувати цю ланцюг причин і наслідків
