По дорозі до школи, я йде пухкий, легкий та теплий на дотик сніг.
Восени розквітає все наколо: дерева, трави та квіти в бабусеному саду.
Якого саме? ....................................
Тарас Шевченко Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, незламного духу, яка здобуласвітову славу. Увібравши в себе душу народу,Великий Кобзар піднісйого духовну велич ікрасу на небачену висоту, чим збагатив увесь світ. Торкаючись серцем Шевченківських творів, ми проймаємось їх ідеєю, тим самим зобов'язуємо себе до виконання поетових заповітів.
Ось і в суботу, 16 серпня, в продовження заходів, запланованих з нагоди 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка, від Липовецької загальноосвітньої школи№3 стартував 2 етап велопробігу "Тарасовими шляхами по Вінниччині". Очолив його наш історик краєзнавець, ініціатор багатьох гарних та змістовних заходів, дослідник подільських шляхів Шевченка Олександр Роговий.
Серед учасників велопробігу був також наш земляк, нині киянин,адміністратор Вікіпедії,Віктор Семенюк.
Учасників велопробігу привітала заступник міського голови Валентина Тращук і зупинилась на заходах, які передували цій події.
Це конкурс творчих робіт старшокласників загальноосвітніх шкіл"Свіча, запалена відсерця", читання поезій Шевченка у дошкільних установах, конкурс малюнків,“круглий стіл" “У кожній думі Кобзаря живе могуття України", проведення ярмарків із збору коштів на пам'ятник Кобзареві. Це підготовка до видання праць дослідника Олександра Рогового та кращих творів липовчан, учасниківта переможців конкурсутворчих робіт. Заступник директора загальноосвітньої школи №3 Руслан Побережець доповів, що школа подала клопотання на присвоєння їй звання ім. Тараса Шевченка. З хвилюванням виступив Віктор Семенюк, розповівши про моральні цінності, які із раннього дитинства черпав із Кобзаревих творів. У Попівці в будинку культури з цікавістю оглянули Шевченкову світлицю і портрет Кобзаря, роботи місцевого художника Івана Шкуропата, у Іваньківській школі — фреску нашого художника Василя Дегтярьова "Думи мої думи .
Дитинство у кожної людини<span> - неповторна й найкраща пора. Але інколи трапляються такі обставини, що доводиться швидко дорослішати, переносити нарівні з дорослими злигодні та голод. Так було і з героєм переказу «Млинці з акації». Ставши дорослим, він іде весняним квітучим містом і відчуває зовсім не те, що всі люди навкруги. Запах акації та бузку нагадує йому, як у сорок сьомому році довелося від голоду їсти млинці з акації. Власне, це й не млинці, а якась «приторно-солодко-солона біла маса», що викликала лише нудоту. Такої їжі ніхто з рідних, незважаючи на страшний голод, їсти не зміг, окрім брата Володьки. Картина того, як братик ковтав зі сльозами на очах те вариво, а змарніла мати плакала за його спиною, назавжди залишилася в пам’яті героя. І для нього запах квіток акації - страшний і незабутній спогад про дитячі роки, про брата і матір.</span>