Новела Ольги Кобилянської під назвою "Меланхолійний вальс" стала продовженням новели "Фантазія-експромт". Але може виникнути питання подібного роду: "Що означає назва новели?" "Що вона пояснює або хоче показати читачам?" і так далі.
Назва цієї модерної новели промовиста,оскільки мотив вальсу у ній наскрізний. Цей мотив стає лейтмотивом,щоб на його тлі вималювати три типи жінок,які є спорідненими у пошуках краси та глибоко індивідуалізованих - художниці Ганни,учительки Марти і піаністки Софії. Оповідачем новели є Марта,тому читач знають про неї менше,ніж про інших героїнь. Про Марту ми дізнаємося передусім через її спілкування з подругами;крім того,сприймаємо події у новелі її очима.
Також ще можна дещо сказати про назву даної новели: долі дівчат у самій новелі відтінюються звучанням меланхолійного вальсу - спочатку веселого,завзятого й сповненого шукання та суму і розлуки у кінці твору. У цьому виявилася майстерність Ольги Кобилянської,віддзеркалилися її чуттєва і зболена душа.
1. Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...
<span>2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.</span>
<span>3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...</span>
<span>4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього!</span>
<span>5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху.
</span><span>6. Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав!
Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.</span>
Моя сім'я шанує давні традиції, стародавні звичаї. Узимку колядуємо, щедруємо українськими народними пісеньками, навесні - співаємо веснянки, мов ті соловейки, восени - розкидаємо навкруги свій голосок у піснях про чарівну осінь, а ось цілий рік ми співаємо нашу родинну пісню - "Родина" Назарія Яремчука. Цього співака ми усією сім'єю обожнюємо, у нього надзвичайні пісні. Родина, родина від батька до сина, від матері - доні добро передам. Прекрасні рядочки із божественної пісні! Хороша пісня, яка звучить часто на наших вустах.
У кожної людини має бути мрія.мрія -це наша уява,те чого ми дуже хочемо .фантастичні люди-мрійливі.мрія,це фантазія.не можна жити без фантазії(мрії)в серці. шевченко,франко,глібов-люди з великою фантазією,придивіться уважніше до їх творів , згадайте часи у які вони жили.їх твори зповнені надією,такою собі мрією ,,що все колись зміниться,настане краще життя.
мрія-це святиня,фантазія душі,
мрія -це частина творів ,віршиків ,пісень,
та не можна жити,і не уявляти,
та не можна і без мрії-та якщо душа людини , живе без мріїї в серці
то вже не людина.........
<span>ось таки слова з'являються на думці коли кадуть що мрії може і не бути.мрія -це душа,а якщо нема дущі , що ми побачимо замість людини ,її імоцій?порожнечу.не будьте порожніми,їдіть до своєї мрії та ні перед чим не зупиняйтесь.
</span>
Якось влітку мені було сумно.Я не розуміла чим занятися.Матуся дала мені книжку Всеволода Нестайко "Незнайомка з Країни сонячних зайчиків".
Ця книжка мене вразила!Як вона легко читається!А яка вона цікава!Всі герої - лісові звіри.Та, ви не повірете, схожі на учнів з мого класу.Особливо Вовчик Вовченко!
Я саме з таким Вовчиком сиджу за однією партою!Однак, мого сусіда звуть Євген Руденко.Він такий, як і Вовченко, непосидючий, постійно бешкетує.Його сварить іноді сам директор!
За два дні я повністю прочитала книжку.Суму мого як і не було!Ця книжка підіймає настрій.А ще вона вчить як поводитися справжнім друзям у скрутних ситуаціях!
Першого вересня всі пішли до школи.Я пропонувала своїм друзям прочитатати її.Всі з захопленням прочитали, а вчителька української запропонувала цілий урок присвячений "Незнайомці з Країни сонячних зайчиків"!™•
