<span>16:08Писемність, освіта та наукові знання у Давньому Китаї. Практичне заняття 5<span>Писемність, освіта та наукові знання у Давньому Китаї. Практичне заняття 5<span>1. Які особливості давньокитайської писемності? Якою була освіта китайців?
У Давньому Китаї для письма послуговувалися ієрогліфами. Китайських ієрогліфів налічувалося близько 10 тисяч. їх писали вертикальними стовпчиками згори донизу (стовпчики розміщували справа наліво). Аби вважатися грамотним, китаєць мав вивчити щонайменше 7 тис. ієрогліфів. Запам'ятати написання ієрогліфа, а тим більше відтворити його на матеріалі для письма досить складно, адже кількість рисок в одному ієрогліфі в різних комбінаціях могла сягати 52.
Для письма давні китайці спершу використовували кістки тварин і панцири черепах. Пізніше писали на бамбукових чи дерев'яних дощечках. Згодом китайці почали використовувати для письма шовкові стрічки, а від 1 ст. - папір.
Освіченим у Китаї вважався той, хто опанував «шість мистецтв»: ритуал, музику, умів стріляти з лука, правити колісницею, читати, писати й рахувати.
Здобували освіту китайці в численних приватних школах, у яких «учителі-мудреці» самі набирали собі учнів. Проте існували й державні ніколи. Шкільництво в Китаї отримало поштовх для розвитку після запровадження імператором У Ді конкурсних іспитів. Мета іспиту -відкрити шлях для чиновницької кар'єри найздібнішим, найкомпе-тентнішим випускникам. Оскільки до уваги Прали знання претендентів, охочих навчатися ставало більше, тож китайці почали масово записувалися в приватні конфуціанські школи.
Складіть план розповіді про писемність та освіту в Давньому Китаї, о)юрмулю-ючи пункти плану як питальні речення.
Працюймо самостійно.
</span></span></span>
Однозначно, т.к. Афганистан мог вторгатся в среднюю азию, принадлежавшая СССР.
Для борьбы с ересями католическая церковь создала специальное судебное учреждение -инквизицию (от лат. — «розыск»).
Деятельность инквизиции началась в последней четверти XII в. В 1184 г. папа Луций III приказал всем епископам, чтобы в местах, зараженных ересью, они лично или через уполномоченных ими лиц разыскивали еретиков и после установления вины предавали их в руки светской власти для исполнения соответствующей кары. Такого рода епископские суды получили название инквизиционных.
Родился в селе Моринцы Звенигородского уезда Киевской губернии в многодетной семье Григория Ивановича Шевченко, крепостного крестьянина помещика В. В. Энгельгардта, который — как племянник князя Г. А. Потёмкина — унаследовал значительную часть его малороссийских владений.
Его предки с отцовской стороны происходили от некоего казака Андрея, который в начале XVIII века пришёл изЗапорожской Сечи. Предки матери, Катерины Якимовны Бойко, были переселенцами из Прикарпатья[9].
Через два года родители Тараса переселились в село Кириловка, где он провёл своё детство. Мать его умерла в 1823 году; в том же году отец женился вторично на вдове, имевшей троих детей. Она относилась к Тарасу сурово. До 9-летнего возраста Тарас был на попечении своей старшей сестры Екатерины, девушки доброй и нежной. Вскоре она вышла замуж. В 1825 году, когда Шевченко шёл 12-й год, умер его отец. С этого времени начинается тяжёлая кочевая жизнь беспризорного ребёнка: сначала прислуживал у дьячка-учителя, затем по окрестным сёлам у дьячков-маляров («богомазов», то есть художников-иконописцев). Одно время Шевченко пас овец, затем служил у местного священника погонычем. В школе дьячка-учителя Шевченко выучился грамоте, а у маляров познакомился с элементарными приёмами рисования. На шестнадцатом году жизни, в 1829 году, он попал в число прислуги нового помещика П. В. Энгельгардта — сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Страсть к живописи не покидала его[10].