Я дуже люблю осінь! Це така красива пора року! Самотні дуби одягнулися в рум"янець , іноді тихенько скидають своє пожовкле листя. Як ніжно виглядають притихлі берізки серед прив"ялої трави на величезній, просторій галявині. Лише зрідка чутко шурхіт пташок, мабуть, то стрекоче сорока-білобока. А десь у кущах шелестить білочка, напевно збирає щедрий осінній врожай горішок. Горобці літають навкруги і дзвінко цвірінчать, тому що їм нікуди поспішати. А я гуляю і думаю - яка сонячна і замріяна золота осінь!
Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
Україна – неозорі простори рідної землі, що прослалися від Карпат до Чорного моря. Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу і незалежність.
Україна – це рідна мова, яка, долаючи перешкоди і всілякі перепони, стала однією з найрозвинутіших мов світу.
Україна – наша Батьківщина. Василь Симоненко писав: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»
Рідна мова на чужині ще ріднішою стає.
Хто не любить своєї рідної мови,солодких святих звуків свого дитинства,не заслуговує на ім'я людини.
Мова-духовне багатство народу.
Хто мови своєї цурається.хай сам себе стидається.
Мова росте елементарно, разом з душею народу.
Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.
Львів чудове місто .В ньому багато приміток і загадок .Вузенькі вулички і фасади в яких буквально закохуєшся.По легенді там царить грізний лев який охороняє це місто.але захищяє він тільки постійний жителів міста.І взагалі я вважаю що в цьому Місті дійсно варто побувати.
Коли Василь Васильович відчиняє кватирку, в кімнату разом з гуркотом моря влітають холодні краплини. Будинок, де живе директор школи, стоїть біля самісінького моря. З ганку можна спостерігати, як біля берега плавають прозорі медузи і повзають краби.Лампа з зеленим абажуром освітлює круглий стіл з купою школярських зошитів і всю невеличку кімнату. У кутку – етажерка, біля стіни – шафа з книжками. Карта земних півкуль займає майже півстіни. Поряд з етажеркою націлилась у стелю довжелезна підзорна труба на залізному триніжку. Василь Васильович жартома зве її телескопом. Мабуть, це найдорожча для нього річ у кімнаті.Директор школи захоплюється астрономією. Тихими зоряними ночами він виносить свій "телескоп” на ганок і наводить його на небо. Зорі мерехтять перед його очима, таємничі планети проходять свою путь. А недалеко внизу зітхає сонне море…<span>Василь Васильович сідає за стіл, присуває купу зошитів. Треба перевірити, як написали учні диктант. Адже він не тільки директор, він викладає мову й літературу. Василь Васильович заглиблюється у роботу</span>