Http://www.uatvory.ru/2016/04/tvir-na-temu-juttya-ce-vje-schastia.html
Життя - це вже щастя?<span> Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя.
Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі...
Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу.
На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше.
Думайте. Поки ще є час. Думайте...
</span>
Випускний вечiр був чудовий.
Випускний дiтей пройшов чудово.
Знайомий товариш залишився таким же гарним як у школi.
Знайомий з яким я вчора побачилась був у поганому настрою.
Набережна моря чудова
Набережна мушля дуже велика.
Відповідь: Дискусія. Удачі!
Головна площа Подолу древня, як сам Київ. Адже саме тут під час прокладання траси метрополітену знайдено залишки дерев’яних житлових будинків X століття.
Ця площа мала різні назви. Після того, як тут збудували Магістрат, її нарекли Магістратською. Пізніше площу перейменували на Контрактову, бо саме тут відбувалися контрактові ярмарки. їх проведення було надзвичайно важливим для економічного життя Києва, адже на контракти, тобто для укладення угод про купівлю чи продаж сільськогосподарської продукції, промислових чи ремісничих виробів з’їжджалися купці з багатьох європейських країн. Тут оформляли позички, продавали чи заставляли майно.
Перші ярмарки відбувалися в приміщенні Магістрату, пізніше для них було споруджено спеціальний Контрактовий будинок.
Цікавою особливістю Контрактової площі був фонтан. Воду з фонтана використовували всі, хто жив у межах чималої площі. 1748 року київський архітектор Іван Григорович-Барський на місці давнього збудував тут кам’яний, круглий павільйон, перекритий куполом у стилі українського бароко.
Спочатку в павільйоні було встановлено статую ангела, що тримав посуд, з якого виливалась вода. Фонтан мав назву «Феліціан».
У 80-ті роки XVIII століття на фасадах павільйону було прилаштовано сонячні годинники.
На початку XIX століття фігура ангела була замінена на скульптурну групу «Самсон, що роздирає пащу левові». Персонаж Старого Завіту зображений кремезним кривоногим велетнем. Мордована ним тварина нагадує більш безпородного собаку, ніж царя звірів. Дехто з краєзнавців стверджує, що київську скульптуру встановлено в насмішку над офіціозним петергофським Самсоном, статуя якого оздоблює каскад фонтанів заміського царського палацу.
Біля київського «Самсона» велася жвава торгівля штучними квітами, натільними хрестиками, дешевими сережками. Повір’я стверджувало: той, хто тричі нап’ється з фонтана, назавжди оселиться в Києві.
Вода з фонтана була на диво смачною й чистою. Тож не дивина, що багато хто з прочан у глеку ніс її додому, щоб пригостити рідню.
У 20-х роках статую було знято, фонтан зруйновано. У первісному вигляді його відновлено 1981 року.
Наша Планета Земля - дуже багата, зокрема, на птахів.
Кожної весни ми спостерігаємо як прахи із теплих країв повертаються до нас. А восени - відлітають. Але ніхто не задумується над тим, скільки різноманітних птахів існує на землі. Іх десятки мільйонів. І когда з них - особлива, майже як людина.
Також, є безліч птахів у Червоній Книгі Світу. У кожної з них, різне оперення, у козної - свій власний звук. Адже всі птахи на землі - рідкісні. І кожну з них - потрібно оберігати і цінувати, адже птахи - це окраса нашої Землі"
