Герасим Калитка - головний персонаж п'єси "Сто тисяч". Він був "нормальною" людиною в тому розумінні, що він мав риси, які властиві пересічним українським селянам тих часів (і не лише). Був до того, як зрозумів, що може заробляти великі, величезні гроші. Герасим просто не витримав випробування багатством. На жаль, це стається з більшістю людей, які з самого дитинства не мали майже нічого. Такі люди не вміють розпоряджатися грішми. А головне - не можуть зупинити себе в цьому накопиченні, стають жорстокими, втрачають добрі риси і почуття.
Герасим Калитка - типовий образ селянина-землевласника, який стає іншою людиною після "зустрічі" з великими грошима. Карпенко-Карий чудово зобразив, як це відбувається - поступово і безповоротно для Герасима.
Для прикладу згадаємо, як він спочатку погоджується на одруження сина Романа із наймичкою Мотрею (і то задля того, щоб вона добре працювала), а потім переплановує усе заради наживи. Калитка-старший настільки змінюється, що починає дуже жорстоко поводитися із наймитами, забороняє їм навіть молитися. Змушує працювати доки не впадуть; при чому, не лише найманих робітників, а й членів своєї родини... і навіть себе бува заганяє тяжкою фізичною працею. А все для того, щоб збагатитися. Він, певно, навіть не знає куди подіти стільки грошей, але все одно прагне будь-яким чином відкусити ще більший шмат пирога. Так він хоче відібрати чужу землю і ледь не вбиває себе, коли йому це не вдається.
Прикладів ще немало, але всі вони показують, що з працьовитої людини, яка любить землю, Герасим Калитка перетворився на потвору, машину для збагачення.
Звичайно потрібні, у кожні поезії є своя думка яку поет чи письменник хоче донести До читача. А якщо не буде мислячих читачів то не буде сенсу писати твори.
Незнаю незнаю!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дружба – найцінніший скарб
Коли я читала книжки «Тореадори з Васюківки», «Митькозавр з Юрківки» та «Звук павутинки» мене найбільше вразили відносини головних героїв цих творів. Між ними є дещо спільне. Можливо це вміння дружити.
<span>Найвеселіша </span>книга це «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка. Гарні друзі Ява Рень та Павлуша Завгородній вигадують цікаві справи для себе та оточуючих.
Все що вони накоїли, вони роблять разом і покарання отримують також разом. Вони «хлопці з фантазією». «Смілива» ідея викопати метро під свинарником зі станціями «Клуня» та «Крива груша» була знешкоджена дідом Салимоном. Хлопці підтримують та турбуються один про одного. Коли в старій криниці вони знайшли собі нового товариша Собакевича, то Ява забороняє Павлуші спускатися до криниці, бо той недавно хворів на ангіну. Решта веселих пригод хлопців тільки підкріпляють дружні відносини хлопців.
Повість Я.Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» також про веселі пригоди двох приятелів Митька Омельчука та Сергійка Стеценка. Хлопці проводять веселе літо у селі шукаючи монстра у лісі біля озера. Спільна справа хлопців не тільки більше їх здружила, але й дала їм можливість дізнатися багато цікавого зі світу зоології. Друзі пережили разом багато захопливих подій та пригод. Їм навіть довелося рятувати «потопаючого». Все це показало, що вони не тільки вміють дружити, але й можуть турбуватися та вибачати товариша.
Головний герой повісті В.Близнюка «Звук павутинки» хлопчик Льончик – підліток з чутливою душею. У хлопчини буйна уява. Він вміє бачити те, що не бачать та не чують інші люди. Хлопчик живе у селі, де немає його однолітків. Тому він з задоволенням товаришує зі студентом Адамом та уявною подругою Ніною. Хлопчині стає сумно коли помирає від променевої хвороби Адам і з настанням осені разом з журавлиним ключем зникає Ніна. В цьому творі автор ніби просить нас не забувати яскраві фантазії нашого дитинства та цінувати найбільший скарб нашого життя – дружбу.
Всі три повісті об’єднує вміння героїв товаришувати та цінувати своїх друзів дитинства.