Я хочу розповісти про свого друга. Його звати Василько.Йому так як і мені 10 років.Він є щирий, добрий, веселий,дотепний і найкращий друг.Ми з ним завжди гуляли,ходили до школи,сиділи за одною партою.Коли мені погано він намагається мене розвеселити і ми радіємо разом.Рідко десь зустрінеш такого друга.Він ще дуже вихований,лагідний і найголовніше-чуйний.
Це найкращий мій Василько у світі !
В умовах тогочасного суспільства жінка не мала абсолютно ніяких прав. Звичайно О. Кобилянська не могла пройти попри цю тему. Якось вона написала у щоденнику: «Все, що я пишу, належить тільки українським жінкам» .
Ольга Кобилянська розпочала свій літературний шлях повістю «Людина» , у якій підняла актуальну і болісну на той час тему жіночої долі, поставила проблему емансипації жінки. Ця тема була близькою для письменниці, адже в її родині дівчаткам з дитячих років втовкмачували, що головною метою жінки є вдале заміжжя, що їй не треба вчитися, і вже зовсім не заохочувалась участь жінок у суспільному житті.
Та Ольга Кобилянська обрала інший шлях — вона стала однією з найосвіченіших жінок України, добре знала європейську культуру і своє життя присвятила літературній творчості. У її оповіданнях та повістях часто з'являються образи сильних та мужніх жінок, що кидають виклик оточенню, які незважаючи на засудження обирають свій життєвий шлях самостійно.
Проте не всім це вдавалося — життя було суворим до жінок, особливо до тих, хто насмілювався йти проти власної долі.
<span>Повість «Людина» є першою в українській літературі спробою розкрити проблему емансипації жінки. Твір присвячений приниженому становищу жінки в тодішньому галицькому суспільстві. Разом зі своєю героїнею Оленою Ляуфлер письменниця повстає проти традиційного трактування ролі жінки суспільством, де домінують чоловіки, проти насильного обмеження її інтересів трьома німецькими «K»: Kinder, Kirche, Küche (діти, церква, кухня) .(нравиться)? </span>
<span>Стояла рання осінь. Ще й не бабине літо, але вже й не літо. Заліття. - тавтологія.
Пора достигання свербивусу, терну, калини та іншого дикоплоду. Пора, коли степ пахне аптекою, а людина гостріше відчуває, яке в неї здоров*я. Пора, коли сонце перестає сліпити і біля молодих очей розгладжуються зморшки; пора,коли на старі очі зморшки опадають ще дужче, а старість завжди непевна перед грядущими зимами. - анафора</span>
Мене робить щасливим моя сім'я, тому що вона підтримує мене у важку хвилину і допомагає мені. Я дуже люблю свою сім'ю і поважаю її.
