У світі існує багато царств, та найбільшим і найсильнішим вважається царство Мови із столицею Морфологією. Тисячоліттями жителі цього царства жили дружно, підтримували одне одного: звуки складалися в слова, слова об’єднувалися в сім’ї — частини мови і складали словосполучення, речення, тексти; службові частини мови вірно служили самостійним. Та одного дня між частинами мови виникла суперечка, хто в царстві Мови найголовніший. Іменник доводив, що саме він повинен стати царем, адже його сім’я найбільша. Він дає імена всьому, що є довкола.

Прикметник не погоджувався хилитися перед Іменником, і доводив, що він виражає ознаку всіх предметів чи їх приналежність.
Почувши це, Числівник заявив, що від нього залежить число, кількість предметів чи їх порядок при лічбі, а тому він нікому не буде коритися.
Займенник гордо випнув груди і заявив, що хоча він і не називає особу, предмет, ознаку чи кількість, але вказує на них. А ще тільки він запобігає виникненню тавтології — грубої лексичної помилки, і хоча за кількістю поступається іншим частинам мови, але має аж дев’ять розрядів.
Дієслово і собі не змовчало і почало доводити, що дія у світі важливіша за будь-яку інформацію, а тому царем повинне стати саме воно. Тим більше, що в нього є два вірних помічника: Дієприкметник і Дієприслівник.
Прислівник довго мовчав, а тоді й собі встряв у суперечку. Він доводив, що користується всіма частинами мови, ніколи ні до кого не пристосовується, бо не має закінчень, мовляв, серед самостійних частин мови він найсамостійніший.
Довго сперечалися самостійні частини мови між собою, а потім звернули увагу на Прийменник, Сполучник і Частку, які мовчки стояли в кутку.
—Ось без кого ми можемо обійтися, — перший вигукнув Іменник.
Дієприслівник-це особлива незмінна форма дієслава, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, головну.
У речені дієприслівник ЗАВЖДИ виступає обставиною.
Дієприслівники відповідають на питання ЩО РОБЛЯЧИ?Наприклад:кажучи та ЩО ЗРОБИВШИ? Наприклад: намалювавши...
Дієприслівник має ознаки дієслова(час і вид) та прислівника(незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини)
Дієприслівник не має закінчення.
У кінці дієприслівників після Ч, Ш завжди пишуть літеру И..
Дієприслівник із залежними від нього словами називають дієприслівниковим хворотом.
Дієприслівниковий зворот завжди є обставиною.
На письмі дієприслівниковий зворот завжди виділяють комою або комами незалежно від його місця в реченні.
В усному мовлені дієприслівниковий зворот виділяють паузами.
Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи дієслова теперішнього часу за допомогою суфіксів учи ючи ачи ячи, а доконаного виду утворюються від основи неозначеної форми дієслова за допомогою суфіксів вши, ши..
Не з дієприслівниками пишуть окремо. Наприклад не почувши, не зробивши..
<span>Разом з не пишуться тільки дієприслівники, утворені від дієслів, які не вживаються без не...Наприклад нененавидячи</span>
Б) друге
Адже, у слові випадок наголос на 1-ий слаклад.
В цьому реченні є однорідні додатки з криниці, з горнятка.