І(сполучник) він(підмет виражений займенником) устав(присудок виражений дієсловом) над (прийменник) горах(іменник виражений обставиною) перед (прийменник) нами(займенник виражений додатком), наш (займенник виражений прикметником) Київ ( іменник виражений додатком). Речення: просте, неокличне, розповідне,поширене, неускладнене.<span />
Добрим, безумовно, бути варто, тому що бути злим значить бути нещасною людиною, позбавленим багатьох радощів життя, зло спустошує свого носія, а добро навпроти, наповнює його спокоєм і життєрадісністю.
А чи може добро бути з домішкою зла? Так, може, тому що іноді добро буває з кулаками. Наприклад, тоді, коли потрібно захистити себе самого або відстояти честь дівчини.Добро і зло завжди разом, завжди поруч, вони сусіди мимоволі. Головне добре розуміти, що добро сприяє миру у всьому світі та процвітанню благодійників і так буде до тих пір, поки воно буде на чолі кута. Якщо ж зло візьме гору, то хаосу, війни і кровопролиття неможливо буде уникнути.
А до них приєднаються страх, біль, смерть, страждання, муки і розчарування. Тому присутність добра в суспільстві, його лідерство і перевагу над злом – це показник здорового суспільства, присутності в ньому культури, норм і моралі, законів, прав і свобод.Якщо добро покликане творити, то зло завжди призводить до руйнування, веде до відсутності людяності, поневолення, збільшення насильства, відсутності свободи вибору і волевиявлення, пригнічення і закріпачення. Люди стають в’язнями власних пороків, втрачаючи останні паростки моральності, остаточно очорнити всіма цими проявами свої колись чисті і добрі душі. Воцаріння зла призведе до того, що людство своїми ж руками і негативними вчинками незримо затягне на своїх шиях петлю, з якої просто неможливо буде вибратися живим. Значить, зло в кінцевому підсумку призводить до смерті всього живого.
А добро – це життя. Тому, бути добрим і творити добро, значить жити в мирі та злагоді з самим собою і з усім іншим світом. Адже скільки в людині добра, стільки в ньому і самого життя.
Какое у нее лицо(виразне,красиве,кругле,придовгувате,блiде рум'яне)
Глаза(великi,темнi,блакитнi,зеленi,карi)
Взгляд(сумний,привiтний,ясний,розумний,вiдкритий)
Нос(великий,невеликий,маленький)
рот(великий,широкий,)
губи(тонкi,нiжнi)
волоссы(темне,чорняве,свiтле)
Людиною щастя в житті, прагнення героїв до самопізнання та самовдосконалення, боротьба тілесного та духовного начал, долання пристрастей, шукання Бога, інше. Окрім того картина світу будується за принципами антронокосмічного вчення Сковороди про "три світи та дві натури": макрокосм, мікрокосм, світ біблійних символів, видиме та невидиме, пізнане та непізнане, тілесне та духовне.Через це й кажемо: - промовля герой прози Валерія Шевчука, - світ видимий, творений нами, і світ невидимий. Світ видимий, творений нами, - це міста, села, будівлі, речі, одежа, приладдя, й знаряддя, зброя й начиння – все нами зроблене, воно живе в часі часом довше люди6ни, але, як і вона, приречене на загин. Світ же невидимий - це наші вчинки, дії, думки, помисли, добродійність і лиходійність, які існують у вічному запереченні, змаганні й боротьбі, з чого й витворюється вода життя. чи інакше сік життя, енергія, в одній людині бере гору лихе, в іншій добре, але немає людини тільки лихої чи тільки доброї, тільки добрий – не живе, а тільки лихий – гине".23Тенстотворча стратегія, таким чином, є інваріантом, художнього перекладу" спадщини Т.Сковороди, електрополяцією вчення (ідей, мови, знаків) філософа у художній структури.Особливого значення в прозових творах Валерія Шевчука варто надання категорії ємності, пізнання людиною внутрішнього світу інших через співпереживання. Зважаючи на особливий інтерес письменника до минулого, його "оживлення" потребує фокусування уваги на житті реально-історичних, відомих сучасності, постатей. Там, у повісті "Біс плоті" головним героєм є ієромонах Климентівй Зіновієв, оповіданні "У череві апокаліптичного звіра" – Григорій Сковорода, фрагментарно згадується Іван Велишовський, Самійло Величко, Дмитро Туптало, тощо у інших. В усіх цих творах бачимо спробу автора проникнути в надра свідомості визначних мужів, долучитись до їхніх роздумів, страждань.Сюжет оповідання " героїв апокаліптичного звіра" запозичений із листа Г.Сковороди до М.Ковалинського24, в якому автор описує зустріч та розмову з ченцем, якого переслідує дивна хвороба, виникнення якої пояснював певними життєвими трагедіями: витрата дружини, дітей. З того часу він завжди шукав самотності, а юрба стала для нього нестерпна. Сковорода переконаний, що його мучить демон печалі, якого називає "бісом" меланхолії. В процесі розмови з ченцем Григорій Савич відчув, що "біс" переходить в нього, і резюмує: "Дуже важливе значення має, з ним щоденно спілкуєшся і його слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо"25 далі переповідає два сни, які приснилися йому наступної після зустрічі з ченцем ночі, останній з яких допоміг звільнитися від "біса". Отже, вважає Сковорода, він побував "у череві морського звіра", якого називає апокаліптичним. Ця історія у більш розлогій формі стає сюжетом Шевчукового оповідання. Відчутно, що автор прагне ідентифікувати час, простір, переживання героя до власних.<span>Водночас, уже в листі Сковороди вловлюється проблематика, яка пізніше розгортатиметься в екзистенційному дискурсі, сисне предметом зосередження уваги оренноменології. Зокрема "взаємовплив та взаємозв'язок "я/інший", агресія "іншого" щодо свободи "я" (передавання "біса") ідея творення чи "будування" свого "я" через внутрішній вибір, захист власної свободи, охорона автентичності людського існування, виникнення внутрішнього роздвоєння, його осмислення та оцінка. Тому джерелами "езистенцимйної свідомості" Валерія Шевчука варто вважати не лише філософією ХХ століття (С.Крікегора, К.Ястерса, Ж.-П. Сартра, А. Камю), взаємозв'язки з якою простежує Любов Торлашинська у монографії "Художня галактика Валерія Шевчука"26,а й осмислені її елементи, що присутні й Григорія Сковороди, якого можемо умовно назвати екзистенціалістом свого історичного часу.</span>
