<span>Любитель чтения; книжник.)</span>
Потому что в данной главе речь идёт именно о восстании Пугачева. произведение содержит не только сюжет развития любовной истории, но и исторически значимого события.
Биография.
Имя при рождении:
Михаил Юрьевич Лермонтов
Псевдонимы:
—въ[1]; Ламвер; Гр. Диарбекир; Lerma[2]
Дата рождения:
3 (15) октября 1814[3][4][5]
Место рождения:
Москва, Российская империя
Дата смерти:
27 июля (8 августа) 1841[3][6][4][5] (26 лет)
Место смерти:
Пятигорск,
Кавказская область,
Российская империя
Гражданство (подданство):
Российская империя
Род деятельности:
поэт, прозаик, художник
Годы творчества:
1828—1841
Направление:
романтизм, реализм
Жанр:
стихотворение, поэма
Язык произведений:
русский
Дебют:
«Весна» (1830)[7]
<span><span>Леонід Глібов описав найлагіднішу пору року — літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини. Ліричний герой засмучений, осінь нагадує йому, що минула молодість, «пробігли дні щасливії і радощі мої!..» Автор побудував свій твір на художньому паралелізмі: життя людини — життя природи.<span><span>У першій строфі подається непорушна, ніби застигла у своїй вічній красі картина типового українського пейзажу: «стоїть гора високая», під нею «зелений гай густесенький, неначе справді рай». Але вже в другій з’являється рух, дія, які передаються словами «в’ється річенька», «кудись вона біжить». Особливу чарівність пейзажу надають прив’язані човни «край берега, у затишку» та схилені над річкою три верби — ніби втілення журби: природа змінна, однак вічна, але людина — смертна, </span>и<span> життя скороминуче, як мить. І ліричний герой це усвідомлює. До річеньки ще повернеться весна, а до людини щастя молодості — ні. Вона може жити тільки в пам’яті майбутніх поколінь своїми добрими справами. Такий філософський зміст закладений автором у дивовижно прекрасний пейзажний словесний малюнок.</span></span><span><span>Окрім того, </span><span>в </span><span>цьому поетичному шедеврі є багато </span><span>символічного- </span><span>В українців </span><span>верба </span><span>є символом не тільки весни, а й самої УкраїнИ‘ Наші предки вірили, що </span><span>верба </span><span>була прадеревом життя, </span><span>символізУ? </span><span>вала </span><span>Чумацький шлях на небі. Звідси звичай садити </span><span>верби </span><span>поі шляхом. Воду також глибоко шанували наші предки. </span><span>Забороняло </span><span>ся плювати у воду, засмічувати криниці — то було </span><span>великим </span><span>хом. Особливо цілющої сили надавалося свяченій воді — </span><span>свят </span>чірній, йбрданській і стрітенській.</span></span>
<span><span> це </span>символ висоти людського духу, місце, де жили боги</span><span><span>•<span> </span></span><span>бвалися жертовні обряди. У багатьох народів світу існували </span>1<span> ^тисвященних </span><span>гір: у Греції — Олімп, </span><span>в </span><span>Індії — Гімалаї та ін. чУЛЬн символізує останній шлях людини в земному житті, у фольк- °В — символ розлуки. Наші предки вірили, що потрапити в потойбічний світ можна було тільки за допомогою човна, перепливши річку Стікс. Річка — символ вічного плину часу, початку й закінчення життя.</span></span><span>Отже, поезія «Стоїть гора високая» — свідчення не тільки великого ліричного таланту поета, а й мудрості, патріотизму, глибокого знання українських традицій, що виразилися у вмілому використанні народних образів-символів.</span></span>
