Помогите определить главную мысль оповидання ! ^ БАБУСИН ОНУЧОК Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає
Помогите определить главную мысль оповидання !
^ БАБУСИН ОНУЧОК
Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я.
— Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі нездужаєте?
— Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.
— Зате я, бабуню, хутко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться! Баба Стеха дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки сорочка біліє.
— Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе в пелену.
— Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!
— Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, штани залишиш на сучку.
Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває стиглі ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок.
Живе вона самотньо, от і роздає гостинці сусідським дітлахам. Андрійко глянув униз. Бабуся зіперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.
— Бабуню, а де ваші внуки?
— Далеко, ой, далеко, — хитає головою. — Онучок, як місячко, одненький. Мабуть, виріс уже...
— А чому він не їде до вас?
— Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише...
Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.
— Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе.
Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає: — От і гаразд.
— Прийду до вас і яблука трусити, — каже Андрійко.
— Еге ж, — старенька неквапно ступає, обмацуючи стежку палицею. — Вночі так гупають, аж у хаті дзвенить.
На рундуку хлопчик висипає соковиті вишні у велику емальовану миску. — Бери, Андрійку. Мені вистачить.
Хлопчик дивиться на стареньку, на сиве її волосся, що вибилося з-під хустки, й раптом каже:
— Бабусю, візьміть мене внуком...
