Жвавий, непосидючий, запальний, рішучий щирий.
Має зіркі очі. Не дає себе обдурити.
Объяснение:
1) «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. Не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (Захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.)
2) «Тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину!» (Молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.)
3) «Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!» (Захар на громадському віче.)
4) «Силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. Хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. Ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (Мирослава Захарові про поневолення сина.)
5) «Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (Мирослава про пораду Максима тухольцям.)
6) «Подвійний зраднику,— се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» (Бурунда-бегадир до Тугара Вовка, руського боярина.)
7) «Дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… Життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (Тугар Вовк Максимові, умовляючи того зрадити свій народ.)
8) «Ну, то Богу дякувати! Надіюсь, що й не вийдете вже. Тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (Максим Тугару Вовкові.)
9) «— Не хвали… дня перед вечором! Нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас?» (Максим Тугару Вовкові.)
10) «Не трать надії. Я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії!» (Мирослава Максимові у шатрі батька в монгольському таборі.)
11) «Що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? Твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (Мирослава Максимові.)
12) «А то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. Тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! Ні, сього не буде! Я йду сам і без його слова». (Тугар Вовк Мирославі.)
3 розділ:
<span>1. Прихисток для Климка
2. Товариші хлопчика
3. Прихід італійців
4. У місті
5. Зустріч з Наталею Миколаївною</span>
На думку інших людей , ще одним дивацтвом було в хлопця бажання читати.Бо Михайлик перечитував все. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю мастити чоботи
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто пожалів її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче спостерігати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.
Я знаю що твір вийшов дуже довгий але якось так)))
