Тема: изображение бури на Черном море, в результате какой два родных брать едва не погибли, так как обратились к Господа.
Идея: осуждение легкомысленности, чрезмерной гордости, пренебрежительного отношения к родителей, членам семьи, людей.
Основная мысль: тех, кто не уважает и не уважает родителей, Господь наказывает.
Жанр: социально-бытовая дума.
Композиция.
Введение: описание бури и ее последствий.
Основная часть: осмысление тонущих братьев о том, что их наказывает Бог за пренебрежительное отношение к своей семье.
Окончание: помощь Господа братьям, так как они вспомнили отца и матери молитву.
Проблематика:
родители и дети;важнейшие жизненные ценности;<span>поведение человека в чрезвычайной ситуации.</span>
В нашій країні наразі є багато депутатів, верховна рада, врешті врешт президент. Вони упорядковують, вивчають, створюють нові закони. На законах стоїть наша держава. Без законів на вулицях країни панував б хаос. Але хто ж створить закони як не люди.
Жителі України теж грають важливу роль у цьому. Деякі протестують проти законів, деякі - за. Деякі - навіть допомагають їх створювати. Жителі країни повинні дотримуватися цих законів, або ж попадуть за грати. Тобто - створювати закони це одне діло. А ось дотримуватися їх чи ні - це інше діло. Це вибір людства.
Дотримування законів робить нас гідними.Бо, навіть якщо придивитися у політиці все так само, як і у простому житті. Ходять такі самі чутки про країни, хто добре "вчиться", "одяається". У цьому сенсі ідеться про гідність, красу, упорядкованість країни.
Ми всі - однакові по правам. Але хтось видатніший - хтось бідніший. Але ті, хто працюють в державі політиками, ті відповідають за нас. Як - вчителі і діти. Аби гарно навчитися, треба слухатися вчителів. Але не завжди. Вони теж помиляються, як би там не було.
Коли захочете порушити правила або закони - вспам*ятайте про країну! Бо ви опозорите не тільки себе, а ще й мільйони людей, з "вчителями". Кожен твій крок може змінити твоє життя. Так що - будь обережним!
Наша Русалонька, Софія, постійно вплутується в різні пригоди: знімає Прокляття, подорожує у часі, Ловить привидів, рятує людей від смерті і допомагає своєму другу з Сашкові.
при цьому вона ще й закохана У Вадима кулаківського, який небайдужий до її запеклого ворога Ірини.
такий захопливий сюжет затягує нас у цю повість-казку все дужче і дужче, чого й домагалася Марина Павленко. під стать таким захопливим пригодам Софія має дуже своєрідний характер. Вона добра прискіплива до своїх ідеалів, справедлива, чесна, смілива, наполеглива й інколи наївна, як усі дівчата в її віці.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
<span>А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. </span>
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
<span>Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого. </span>
<span>Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого українського поета Д. Павличка: </span>
<span>Життя без книги — хата без вікна. </span>
<span>Тюрма глуха і темна, мов труна, К </span>
<span>різь вікна книг свободи світло ллється, </span>
<span>Майбутнього видніє далина.
</span>
<span>Моя хата с краю - нічого не знаю . Говорить той, кто підкреслює свою непричастність до чого-небудь, незацікавленість у чемо-небудь.</span>Одні намагалися від подібних чуток відмахнутися, не висловлювати своєї думки, за прислів'ям: «Моя хата скраю, я нічого не знаю»
