Воно буде чистіше люди будуть охайнішими. Буде міто зелене. Буде багато зелених насаджень та нових будинків
Рання поезія Т. Шевченка витворюється кобзарем, оповідачем міфа, який зливається з почуттям колективу, хоч повністю не усвідомлює глибинного значення колективного досвіду і не піднімається над ним.У ранніх творах Т. Шевченко наслідує старших по-етів-романтиків. Наприклад, вдається до улюбленого романтиками жанру — балади, бере за взірець стилістику, образність, мелодику. Однак у своєму наслідуванні він набагато перевершує ті зразки, до яких вдається, оскільки його поезія має надзвичайно високий рівень.Прикладом є, зокрема, його поема «Причинна». Згадаємо перші три строфи, відомі кожному українцеві. Це опис пейзажу, що починається рядками:Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива.Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма.Уже перше слово кидає нас в епіцентр бурі, тому що виражає найвищий рівень напруження, гнів, лють. Слова «реве» й «стогне» виражають різнобарвну гамму почуттів олюдненого Дніпра, загалом текст збагачений енергетикою народнопісенної образності. Уся картина є підкреслено гіперболізованою: Дніпро — «широкий», верби — «високі», хвилі піднімаються «горами», вітер настільки сильний, що гне верби додолу. Так активізуються почуття, а місячна ніч створює тривожно-утаємничений настрій, традиційний для романтизму.Загалом, сам сюжет поеми витриманий у романтичному ключі: дівчина чекає козака і, не дочекавшись, божеволіє. Коханий не хоче жити без нареченої. Отже, у незвичній обстановці зображені надзвичайні почуття людей, що притаманно романтичному світоглядові.<span>
</span>
Білка - мій улюблений звірок (твір-опис)
На околицях мого міста багато лісів. У самому місті є великі красиві парки й сквери. Дуже часто там можна побачити білочок.
Восени ми із мамою гуляли в ботанічному саду. «Дивись, яка
краса!» — раптом зупинила мене мама. Була осінь, листя вже облетіло.
Тонкими гілочками біля самої верхівки великого дерева стрімко
пересувалася білка. Витягуючи тонке руде тільце, розпушивши хвіст, вона
легко скакала з гілки на гілку, з одного дерева на інше. Здавалось,
ось-ось не втримається, впаде. Нічого подібного!
Легко спустившись на землю, білочка підбігла до годівниці. Їх
повісили дбайливі люди. Тут вони залишають зернята, хлібні крихти для
птахів та дрібних звірят. Я затамував подих. Білочка була зовсім
близько. Сіла на задні лапки, а у передніх зажала знайдений горішок.
Вона була дуже пухнаста, руда, а хвостик трохи світліший та сіруватий.
На вухах шерсть китичками. Великими темними очима білочка дивилась
просто на мене. Мить — і вона стрілою помчала стовбуром дуба, знову
опинилась на самому вершечку.
Скільки в її рухах спритності й краси! Білочки у цьому саду
звикли до людей і беруть частування інколи просто з долоні. Мама
сказала, що наступного разу ми не забудемо трохи горіхів для лісової
красуні.
Мені дуже сподобалась ця історія. Я дізналась про минуле своєї країни.
До нас у клас прийшла дівчинка. Вона була новенька. Староста підійшла до неї.
- Привіт. Мене звати Олеся. Я староста класу. А як ти називаєшся?
- Я Софія.
- Чудове ім’я. Ти будеш першою Софією у нашому класі.
- Добре.
- Ти не соромся, не треба почуватися не у своїй тарілці. Наш клас дуже дружній, учні не розбивають глеків. Тобі буде цікаво з нами. Звідки ти приїхала?
- Із міста Мукачево, що на Закарпатті. Учні класу, де я навчалась, показували відмінні результати. За словом у кишеню не лізли.
- Ми теж не ликом шиті. На олімпіадах показуємо товар лицем. Дівчата наші розумні та цікаві співрозмовниці. Здається, у них добре підвішені язики. Впевнена, що тобі сподобається у нашому класі.
<span>- Я сподіваюся. Це було б чудово!</span>