Мое хобби это рисование. Я люблю его, потому что именно в искустве можно найти свое предназначение. Я рисую цветы, животных, людей. Чтобы красиво рисовать, нужно открыть свое внутренное "Я".Также я люблю рисовать пейзажи. Они вдохновляют меня на создание прекрасного...
Л-прил
ю(й+у) й-приг у-голос.ненаголош
б-твер. зв.
и-гол.ненагол.
т- мяк. приг. глух.
ь
1 етап
I. Визначити тип речення за метою висловлювання
(розповідне / питальне / спонукальне).
II. За емоційно-експресивним забарвленням
(окличне / неокличне).
III. За характером відношення до дійсності
(стверджувальне / заперечне / стверджувально-заперечне).
IV. Встановити тип речення за наявністю / відсутністю сполучникових засобів
(сполучникове / чи (і) безсполучникове).
2 етап
Загальна характеристика речення за типом зв’язку
V. Якщо сполучникове, то сурядне чи підрядне.
VI. Послідовність аналізу речень із сурядним типом зв’язку:
1. Кількість частин (виокремити кожну з них і назвати).
2. Семантико-синтаксичні відношення між частинами (єднальні, зіставні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні) та тип структури (відкрита / закрита).
3. За формальним виявом: формально елементарне / формально неелементарне.
4. За семантичним виявом: семантично елементарне / семантично неелементарне.
5. Аналіз кожної предикативної частини за схемою простого речення.
6. Пунктуація.
Якщо підрядне
VII. Послідовність аналізу речень із підрядним типом зв’язку.
СХЕМА РЕЧЕННЯ (горизонтальна і вертикальна)
1. За кількістю частин (двокомпонентне / багатокомпонентне)
2. Багатокомпонентне
— вказати різновид:
супідрядність (однорідна / неоднорідна)
чи послідовна підрядність)).
контамінована підрядність (з подальшою характеристикою)
3. Позиція підрядної частини щодо головної (чого стосується підрядна частина: одного члена речення, словосполучення чи всього змісту головної і визначення на основі цього типу структурної взаємодії – розчленованої / нерозчленованої структури).
5. За формальним виявом: формально елементарне / формально неелементарне.
6. За семантичним виявом: семантично елементарне / семантично неелементарне.
7. На яке питання відповідає підрядна частина.
8. Вид підрядної частини за всіма принципами (ФГК, ЛГК, ССК, ШК).
9. Аналіз кожної частини (головної та підрядної) за схемою простого речення.
10. Пунктуація.
Якщо безсполучникове
VIII. Послідовність аналізу речень із безсполучниковим типом зв’язку:
1. Кількість частин (виокремити кожну з них і назвати).
2. Кваліфікація зв’язку між частинами та їх змістових відношень (однобічні відношення / двобічні; відкрита / закрита структура).
3. За формальним виявом: формально елементарне / формально неелементарне.
4. За семантичним виявом: семантично елементарне / семантично неелементарне.
5. Аналіз кожної частини за схемою простого речення.
6. Пунктуація.
Якщо багатокомпонентне речення з різними видами зв’язку
ІX. Послідовність аналізу речень із різними типами зв’язку:
1. Кількість частин / компонентів / блоків (виокремити їх, охарактеризувати тип зв‘язку на зовнішньому рівні членування).
2. Кількість частин (виокремити кожну з них і назвати).
3. Частини речення із сурядним типом взаємовідношень, засоби їхнього поєднання.
4. Змістові відношення між сурядними частинами.
¨5. Частини речення із безсполучниковим типом взаємовідношень, засоби їхнього поєднання.
¨6. Кваліфікація зв’язку між частинами та їхніх змістових відношень.
¨7. Кваліфікація підрядних частин і встановлення їхнього зв’язку з головною.
¨8. Місце підрядної частини в складнопідрядному реченні.
¨9. Аналіз кожної частини за схемою простого речення.
10. Пунктуація
ЗРАЗКИ АНАЛІЗУ СКЛАДНОСУРЯДНОГО РЕЧЕННЯ
Зразок синтаксичного розбору складносурядного речення
Схема: горизонтальна: [ ], i [ ], вертикальна ð , і ð.
Час летить, і історія швидко старіється (О. Довженко)
Речення розповідне, неокличне, стверджувальне, формально елементарне, семантично елементарне.
Речення складне, сполучникове, складносурядне.
Складносурядне речення складається з двох частин:
¨а) час летить;
¨б) історія швидко старіється.
¨Між предикативними частинами реалізуються єднальні (одночасність) смислові відношення, відкрита структура.
¨Засобами вираження смислових і синтаксичних зв’язків між частинами виступає асемантичний сполучник і форми дієслів-присудків.
¨Перша частина “час летить” двоскладна, повна, непоширена, формально елементарна, семантично елементарна, неускладнена.
¨Підмет “час” простий, виражений формою називного відмінка однини іменника, препозитивний.
¨Присудок “летить” прости, власне-дієслівний.
¨Між підметом і присудком наявний предикативний зв’язок в основній формі вияву – взаємозалежній координаії.
Друга частина
САМОСТІЙНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ ТАКІ РЕЧЕННЯ
Сьогодні як ніколи гостро стоїть питання про чистоту слова, що звучить у засобах масової інформації.
Східний регіон України, яким є Донбас, історично став місцем злиття двох культур: української та російської. Ця обставина не могла не позначитись і на мовній культурі. Сьогодні зроблено чимало конкретних кроків до відродження нашої національної мови – української. Відкрилися спеціалізовані гімназії, школи, ліцеї з українською мовою навчання, збільшилась кількість навчальних годин сучасної української мови у вузах. Це, безумовно, сприяє підвищенню рівня культури мовлення ЗМІ. А водночас Донеччина є специфічний район України, де немає чистої літературної вимови – ні української, ні російської. Переважає такий собі суржик – мішанина українських та російських слів, неправильна акцентуація і, як наслідок, діалектна вимова. І якщо ми миримося з цим (хоча б і не повинні!) в побуті, то подібне мовлення в устах теле- і радіожурналістів просто-таки неприпустиме. На це в першу чергу повинні звернути увагу викладачі журналістських факультетів, які навчають майбутніх працівників ЗМІ. Подальший розвиток і вдосконалення навчальних програм з таких дисциплін, як “Мова ЗМІ з точки зору орфоепічних і акцентуальних норм” та “Основи професійного мовлення” стане, маю надію, запорукою високої мовної культури.
Яким же чином можна уникнути типових орфоепічних помилок, що утворюють стійкий російський акцент в українському мовленні й навпаки? Засвоєння літературної вимови може відбуватися двома способами: а) шляхом безпосереднього наслідування студентами мови людей, які володіють нормами літературної вимови; б) шляхом свідомого і поступового засвоєння норм літературної мови в результаті навчання.
Літературній вимові краще за все слід вчитися шляхом безпосереднього спостереження за мовою осіб, які нею володіють. Треба вчитися слухати мову, контролювати вимову свою і того, хто поруч. Студентів треба привчати прислухатися до вимови викладача, котрий сам, звичайно, повинен володіти основними орфоепічними нормами.
В умовах спорідненої двомовності на перше місце висувається проблема свідомого оволодіння літературною вимовою в процесі вивчення сучасної української мови у вузі. Цей шлях передбачає поступове оволодіння орфоепією та розвиткок мовного слуху в студентів.
Викладач повинен розробити систему орфоепічних вправ для кожного етапу роботи, для чого треба попередньо проаналізувати зміст навчальних посібників саме з точки зору відомостей з орфоепії та доповнити їх дидактичним матеріалом.
Велике значення під час навчання орфоепії має інформаційна насиченість дидактичного матеріалу, копіткий добір слів, які відбивають важливі на даному етапі норми орфоепії. Пам’ятаючи про специфіку сприйняття, викладач має використовувати тексти, які, крім лінгвістичної інформації, були б цікаві з пізнавального або експресивно-виразного боку.
Орфографічні помилки частіше трапляються під час читання, тому, щоб їх уникнути і рекомендується якомога частіше читати тексти, насичені складними в орфоепічному відношенні словами і формами. Помилки, викликані інтерференцією, частіш за все виявляються у розмовній мові. Тому для їх усунення рекомендуються усні вправи.