1.Библейская легенда о Каине и Авеле. 2.Завистники Василисы Прекрасной 3.Как выглядят сами мучители? 4.Чудо-череп, подаренный Василисе Бабой-Ягой 5.<span>Что случилось с мучительницами Василисы?</span>
Пушкин писал это соченение для своей няни) Извини но я большше об этом соченение ничего не знаю(((
Головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного – Чіпка Варениченко. Ця людина бажала добитися справедливості для людей і мала право життєвого вибору, але вважала, що для досягнення своєї мети будуть гарними будь-які засоби. Чіпка прагнув добра і правди, але у своїй боротьбі пішов хибним шляхом, який, врешті-решт, і привів його до загибелі.
З самого дитинства Чіпка мріяв бути господарем на власній землі, мріяв про життя, зовсім інше від того, яке бачив малим хлопцем. І коли йому та матері дісталися «днів на десять поля» після смерті далекого родича, Чіпка став справним господарем і його родині посміхнулося щастя.
Можливо, через те, що Чіпка в дитинстві часто відчував на собі людську несправедливість, а можливо тому, що зазнав багато образ, коли несправедлива доля забрала в них отриману землю, він зламався. Чіпка вирішив стати на захист скривджених, бо зовсім втратив віру у правду і справедливість. Однак, хлопець поспішив, не розібрався в тому, хто насправді винен у стражданнях і бідах народу, та зненавидів усіх навколо. Спочатку свій розпач Чіпка намагався втопити у чарці, а потім й зовсім став на шлях грабунків.
Коячи злочини, Чіпка вважав, що він не грабує багатих, а просто відбирає у них своє добро і рівняє їх достаток зі своїм. Не бажаючи відчувати себе злочинцем, саме цим переконував себе Чіпка у власній правоті. Лише на деякий час він утихомирився і навіть забезпечив спокійну старість своїй матері, коли одружився з Галею і зажив спокійним родинним життям. Але коли Чіпку вивели зі складу земської управи, кричуща несправедливість і болюча кривда знову вразили його серце. Вин вирішив, що «правда» панів гірше, ніж розбій і крадіжки. Тому усі його благородні наміри перекреслили грабунки, злочини, смерті ні в чому не винних людей. З часом Чіпка перетворився у «пропащу силу», якою його зробили «крива стежка» бунтарства і невміння знайти вірні шляхи боротьби проти кривдників і гнобителів.
Отже, проблема вибору і невірні висновки перетворили Чіпку з правдошукача на злочинця. Слід сказати, що причини такої долі Панас Мирний вбачав у дитинстві і подальшому житті героя в умовах безправ’я українського народу і безкарності панства. В основу свого роману письменник поклав історію життя свого друга дитинства Чіпки Грицька, який був круглим сиротою і ще з дитинства зазнав багато лиха. Але, на відміну від героя роману, він став заможнім господарем не крадучи та грабуючи, а важко працюючи.
На прикладі історії Чіпки Варениченка Панас Мирний застерігає нас від квапливості при виборі життєвого шляху, вчить нас бути розсудливими у своїх вчинках, ніколи не йти на компроміси з власною совістю і пам’ятати вічні людські ідеали та моральні цінності.
Однажды деревенскую школу взбудоражило событие, что к ним приезжает фотограф из города. Главные герои автор и его друг Санька. На фотографии их решили поставить дальше всех, тогда они начали кататься с самого высокого обрыва, и я начерпали полные катанки снега. После этого у гл.героя ночью сильно ныли ноги, в общем заболел ревматизмом, и потому не мог присутствовать на фотографии. Санька, пришедший его проведать решил что без него тоже не будет фотографироваться. Потом рассказывается про учителей и как их в селе уважали, помогали, ценили их. Дальше автор пишет: <span>Уже много лет прошло, а я всё ещё помню лица моих учителей. Фамилию их я забыл, но осталось главное — слово «учитель». Фотография та тоже сохранилась. Я смотрю на неё с улыбкой, но никогда не насмехаюсь. </span>
Охотник приходит в гости к одинокому старому рыбаку, живущему на озере. Встречает его только собака Соболько; вскоре на лодке появился и рыбак Тарас, подгоняющий перед собой лебедя. Гостю старик рассказал, что лебедь — сирота, его родителей убили ради забавы, теперь он живет со стариком и Собольком. Дед очень любит птицу, но отказывается подрезать крылья «божьей твари», чтобы тот не улетел — мол, ему и тут хорошо, перезимует в избушке. Во время следующего визита охотник не увидел Приемыша — лебедь после долгих колебаний (самой птицы и старика) улетел со стаей собратьев на зимовку в теплые края.
