Любовь — чувство свойственное человеку, глубокая привязанность к другому человеку или объекту, чувство глубокой симпатии. Любовь — одна из фундаментальных и общих тем в мировой культуре и искусстве. Любви нельзя добиться силой, любовь нельзя выпросить и вымолить. Она приходит с небес, непрошенная и нежданная. Если ты просто "заставил" человека "полюбить " себя, психологически надавив на него, то ни к чему хорошему это не приведёт. Об этом говорит поговорка "покоряй сердце любовью, а не страхом". Ведь любовь - это самое интимное, самое индивидуальное чувство.
Это все равно, что цветок, который в какое-то мгновение
можно отдать только кому-нибудь одному.
ЖЮЛЬЕН СОРЕЛЬ (фр. Julien Sorel) — герой романа Ф.Стендаля «Красное и
черное» (1830). Подзаголовок романа — «Хроника XIX века». Реальные
прототипы — Антуан Берте и Адриен Лафарг. Берте — сын сельского кузнеца,
воспитанник священника, учитель в семье буржуа Мишу в местечке Бранг,
вблизи Гренобля. Г-жа Мишу, любовница Берте, расстроила его брак с юной
девушкой, после чего тот попытался застрелить ее и себя в церкви во
время богослужения. Оба остались живы, но Берте судили и, приговорив к
смерти, казнили (1827). Лафарг — краснодеревщик, убивший любовницу из
ревности, раскаявшийся и просивший себе смертной казни (1829). Образ
Ж.С.— героя, совершающего уголовное преступление на почве любовной
страсти и одновременно преступление против религии (поскольку покушение
на убийство произошло в церкви), раскаявшегося и казненного —
использован Стендалем для анализа путей общественного развития.
<span><span><span><span><span><span><span>"...<span>добрый малый...</span>"
</span></span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span><span>"...<span>без царя в голове...</span>"</span></span></span></span></span></span></span>
"...<span>легкость необыкновенная в мыслях...</span>"
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
<span>Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що допомоги чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від допомоги. Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість. </span>
<span>Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя. </span>
<span>Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині). </span>
<span>Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини. </span>
<span>Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас. </span>