3. Як правило, у їжу вживають листя, розташоване поруч з квітами. Використовують як свіже, так і сухе листя.
Пестлива форма іменників не відповідає науково-популярному стилю мовлення.
2. Абрикос - цк фрукт помаранчевого кольору з приємним ароматом. Має солодкий смак, урожай збирають в (не пам'ятаю коли, знайдеш сам(-а))
У каляндарях зазвичай використовубть нуково-популярний стиль, а початок данного тексту написаний з використанням художніх засобів, що притаманні художньому стилю мовлення.
<span>. Традиція приходити щороку 22 травня до пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві зародилася на початку шістдесятих років XX століття. Тоді це був вияв мовчазного протесту проти гноблення української культури. Кількасот людей натхненно співали пісні на слова Тараса Шевченка, декламували рядки х безсмертних віршівТараса Григоровича. Образ Тарас Шевченко став символом, який об’єднав націю в найтяжчі часи її існування, позбавив страху й надав сили для опору загарбникам (За Б. Рогозою).
</span>З приводу першого тексту є сумніви. З моїми редагуваннями він відповідає публіцистичному стилю. Я прибрала деякі слова, меня здається, що вони більш притаманні російській мові й можуть вважатися леусичними помилками.
Для кожної людини найріднішою є та земля, на якій народився і живеш, та країна з якою повьязуєш своє життя,- це Батьківщина.Її не вибирають, як не вибирають батьків.»Можеш вибирати друзів і дружину,-писав Василь Симоненко,- вибрати не можна тільки Батьківщину».
Слова «Батьківщина» і «батьки» є спільнокореневими, і для людини це — коріння. яке дало життя.»Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя»,- писав Сенека.
загрузка...
Батьківщина -це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любовью і надією.Рідна земля дає нам сили для життя.Достятньо подивитися на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні. полинути аж до сонця і зірок. поглянути на Землю-і нам відкриється нова планета-край, що нагадує собою серце,-Україна, співуча рідна моя земля.
І моє серце саме з нею!
Лісова школа<span>В лісі є лісова школа.В лісовій школі вчиться білочка Пухнаста,заєць Вуханець,їжак Колько,ведмедик Косолапий,лисичка Сестричка і вовчик Братик.Всього шість учнів.В цій школі є директор. Його звати Бурмило Михайлович.Також є і вчителі це:вчитель фізкультури мавпа- Макак Макакович,вчитель який вчить дітей -Марія Ягуарівна,вчитель з читання-Сова Мудра.В цій школі діти вчаться добре,але іноді бувають погані оцінки.Коли починається урок діти сідають за парти і читають.Цей урок їм проводе вчителька Сова Мудра.Коли закінчується урок дзвенить дзвоник.Дзвоник в них такий: кукушка сидить на гілкі і кує.І так кожен урок.В лісовій школі всі вчителі чомусь вчать дітей.І це приносить їм задоволення,а діти більше пізнають.</span>
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
Завантажити в zip-архіві - Хліб — найбільше багатство (твір-роздум на мораль
Соняшник, мабуть, єдина квітка, що поєднує в собі красу і користь. Рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскраво-жовтою голівкою. А якщо зазирнути під пелюстки, то побачиш чорні клітинки. Саме ці маленькі клітинки і приносять стільки користі людині.