К слову град - парад, наград, рад, доклад, невпопад, сад, склад, лад, назад, лимонад, клад
к слову туман - роман, обман, диван, курган, чемодан, барабан, предан, отдан, прерван,задержан, обязан
Синий кит<span>относится к усатым китам. Это самое крупное на Земле животное. Длина его тела — до 33 м! Вес — 150 т: тяжелее, чем 50 африканских слонов. Сердце крупного синего кита весит больше полутонны. Однако питается этот великан, как и все усатые киты, планктоном — мелкими рачками и другой крохотной морской живностью. У усатых китов вместо зубов во рту гигантское сито — китовый ус. Состоит он из 140 пар роговых треугольных пластинок. Основанием пластинка укреплена в десне кита так, что одна ее сторона обращена кнаружи, а другая — внутрь полости рта. Эта вторая сторона бахромчатая. Кит, захватив пастью воду, с помощью огромного 3-тонного языка выжимает ее наружу через китовый ус, как через сито. Рачки из планктона застревают в бахроме, и кит их проглатывает. Желудок синего кита вмещает до 2 т рачков! Когда кит выныривает из воды, чтобы сделать выдох-вдох, он выпускает фонтан высотой до 12 м. На поверхности воды синий кит спокоен и медлителен, но под водой может развить скорость до 40 км/ч. Синие киты плавают поодиночке или парами</span>
Мой придуманный силуэт имеет естественную пропорцию фигуры, как и у многих людей. Дополнения к моему костюму подобрать можно как и к любому другому. <u>Например</u>, изменить ширину воротника и плеч.
<em><u>ЛУМПУМЧИК
</u></em>(Уривок з фантастичної повісті)
Інопланетянин мав кумедне ім'я Лумпумчик, бо імена на Сатурні- давали теж незвично. Якщо, народившись, маленький «м'ячик» зробив «Лусь!», опустившись при падінні на поверхню, то його називали Люсем, а наш герой зробив «Лум-Пум!» — і його назвали Лумпумчиком.
По закінченні уроків мав відбутися важливий футбольний матч: зустрічалась збірна команда школи зі збірною школярів із сусіднього містечка Вишеньки. День був чудовий, і всі швидко розбіглись по домівках, щоб пообідати і приготуватись до матчу. Василько був форвардом* команди, хоч і наймолодший за усіх. Нинішній матч був доброю нагодою показати себе у справжньому поєдинку, бо до цього він брав участь лише у змаганнях між класами. «От якби Лумпум-чик побачив, як я граю»,—думав Василько, ідучи додому.
По дорозі він зустрів свого малого сусіда — п'ятирічного Юрчика. Юрчик деколи ходив з ним на рибалку, іноді вони разом бавились в хованки. Незважаючи на свій малий вік, Юрчик був дуже метким хлопчиком.
— Васильку, ходи до мене,— мені мама нову машинку купила! — загукав Юрчик.— О, подивися, яка велика,— з кузовом і віконцями! Правда, вона схожа на автобус?
Машинка справді була чудова, до того ж із дистанційним управлінням: сама їздила навколо будиночка і подавала сигнали. Ззаду в машинки були гарні дверцята з ручкою, а всередині — м'які сидіння.
Юрчик захоплено щебетав, а Василько уважно розглядав машинку, в голові у нього визрівав план.
— Юрчику, хочеш побувати на футбольному матчі? Сьогодні грає збірна нашої школи і збірна з Вишеньок.
— Хочу! — радісно вигукнув Юрчик.— А ти візьмеш мене з собою? І машинку можна взяти?
— Звичайно, обов'язково з машинкою. Я посаджу тебе у першому ряду, добре?
— Добре, добре! — Юрчик радісно заплескав у долоні і застрибав по доріжці. — Я піду мамі скажу!
— Скажи мамі і чекай мене тут: я пообідаю і заберу тебе з собою.
Василько побіг додому. Коли він влетів до кімнати, відразу помітив сліди Лумпумчикового господарювання: паперова модель космічного корабля, яку він так довго конструював, лежала посеред кімнати, а в акваріумі плавали його войовничі пластмасові козаки.
— Вибач, я хотів прибрати,— почув він десь із кутка голос Лумпумчика,— але ці гострі кути у вас... Я весь побитий... Василько заглянув під стіл — там не було нікого, за кріслом теж, під ліжком — порожньо.
— Де ти, Лумпумчику? — стурбовано запитав він.
— Я тут! — голос Лумпумчика лунав дуже глухо.
Василько відчинив шафу — нікого не видно. І тут він помітив, як у кутку шафи заворушився клубок.
Це була його сорочка, в ній він і знайшов Лумпумчика.
— Вибач,— ще раз сказав той, віддихуючись,
а Василько радісно обняв свого друга.
— Ти мій пустотливий м'ячику,— лагідно прошепотів він до нього,— більше не будеш сам нудьгувати.
