<span><span>Степ що далі, тим ставала прекрасніше. </span><span>Тоді весь південь, увесь той простір, яке становить нинішню Новоросію, до самого Чорного моря, було зеленою, неторканою спустошенням. </span><span>Ніколи плуг не проходив по незмірним хвилями диких рослин. </span><span>Одні тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, витоптивалі їх. </span><span>Нічого в природі не могло бути краще. </span><span>Вся поверхня землі представляли зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів. </span><span>Крізь тонкі, високі стебла трави пробивалися блакитні, сині і лілові волошки; жовтий дров вискакував вгору своею пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтикоподібне шапками рясніла на поверхні; занесений бозна звідки колос пшениці наливався в гущавині. </span><span>Під тонкими їх корінням шастали куріпки, витягнувши свої шиї. </span><span>Повітря було наповнене тисячею різних пташиних свистів. </span><span>У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила і непорушно втупивши очі свої в траву. </span><span>Крик що рухалася в стороні хмари диких гусей віддавався бозна в якому далекому озері. </span><span>З трави піднімалася мірними помахами чайка і розкішно купалася в синіх хвилях повітря. </span><span>Он вона пропала у височині і тільки миготить одною чорною цяткою. </span><span>Он вона перевернулася крильми і блиснула перед сонцем ... </span><span>Чорт вас візьми, степи, як ви гарні! ..</span></span>
<span>Преже всего самого от человека, его характера , веры и месту жительства </span>
Мне очень нравится эта повесть.Она очень интересная.Как только начинаешь её читать невозможно оторваться!(Я недавно писала сочинение получила 5,но забыла что я твюам писала.Вот хотябы ТО ,что возможно наталкнёт на какую нибудь мысль)))