У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.
Я — малютка-карандашик.
И списал я сто бумажек.
А когда я начинал,
То с трудом влезал в пенал.
Школьник пишет. И растёт!
Ну а я — наоборот!
Предлагаю придумать такой кроссворд по сказкам:
<span>1.Кто
съел Колобка? Лиса
2.Кто
отдал в дар Герде Северного оленя? Разбойница
3.Кто переоделся
в бабушку в сказке «Красная Шапочка»? Волк
4.Где
живет Карлсон? Крыша
5.Кто
подарил девочке красную шапочку в сказке «Красная Шапочка»? Бабушка
6.Какой
волшебный атрибут был у Оле-Лукойе? Зонтик
7.Название
сказки Мамина-Сибиряка «Серая…»? Шейка
8.Как
звали доктора, который лечил всех зверей? Айболит
9.Какая
курочка снесла золотое яичко? Ряба
10.Вспомните
героиню, имя которой связано со словом «Зола». Золушка</span>
Поэт использует различные средства художественной выразительности: многочисленные эпитеты («В пустыне чахлой и скупой», «зелень мертвую ветвей», «лист его дремучий», «песок горючий», «смертную смолу», «хладными ручьями», «бедный раб», «непобедимого владыки»), сравнение («Анчар, как грозный часовой»), метафору («И с ними гибель разослал К соседям в чуждые пределы»), анафору («И зелень мертвую ветвей, И корни ядом напоила»), синтаксический паралеллизм («К нему и птица не летит, И тигр нейдет…»).
Книга грустная. Мне очень жалко мальчика. Хотелось бы чтобы он выжил. Книга мне(понравилась или непонравилась.)