Людина – неймовірно складна істота і станом на сьогодні жодна з існуючих наук ще не досягла максимального розуміння тих процесів, які відбуваються в людській свідомості. Одним з найскладніших питань є співвідношення раціональних та емоційних якостей в людині. За чим людина повинна йти – за серцем або за розумом ? Що важливіше – переконання або емоції?
Однією з найсильніших емоцій людини є любов. Кожна людина може любити і робити щось, що буде проявляти і показувати це світле почуття. Любов дуже сильно міняє людину – вона стає більш життєрадісною, займається справами набагато активніше, бачить у всьому хороше, її мозок наповнюється думками про кохану людину і тому все життя в цілому стає набагато позитивнішим. Але змінюється по факту не тільки це. Справа в тому, що закохана людина досить часто може робити і ще деякі дії через свій закоханий стану. Від людини можуть знадобитися найрізноманітніші рішення, щоб любов можна було підтримати. Наприклад, іноді улюблена серцю людина живе в іншому місті і потрібно зважитися на переїзд, щоб бути з нею. Таке серйозне рішення вимагає підготовки і може мати серйозні наслідки. Щоб переїхати до коханої людини в інше місто може знадобитися залишити стабільну роботу, будинок своїх батьків чи університет. Саме в такому випадку і вирішується питання – чи брати до уваги свій розум або своє серце? У деяких випадках раціональна частина все-таки переважує, але потрібно розуміти, що людина може бути розумна лише в любові. Напевно, якщо не прийняти рішення на користь любові, людина потім пошкодує про своє рішення, буде незадоволена або навіть пригнічена. Саме в такі моменти можна переконатися в тому, що лише в любові людина розумна. Закоханий людина завжди йде за своїм серцем і через те є права. Любов ніколи не підведе людину. Людина, яка по-справжньому когось любить, ніколи не пошкодує, якщо піде на поводу у свого серця, а не у свого розуму. Варто цінувати свої почуття і свою любов, адже можливістю любити і відчувати всі ці прекрасні почуття може сьогодні далеко не кожна окремо взята людина.
Безумовно, кожна людина повинна довіряти собі і йти туди, куди кличе її серце. Без любові жодна людина не може повноцінно зрозуміти навколишній світ, вона багато чого не помічає і не розуміє. Тільки в стані любові перед людиною відкриваються нові горизонти, які дозволяють їй подивитися на життя по-новому і приймати правильні рішення.
Белеет парус одинокойВ тумане моря голубом!..Что ищет он в стране далекой?Что кинул он в краю родном?..Играют волны - ветер свищет,И мачта гнется и скрыпит...Увы! он счастия не ищетИ не от счастия бежит!Под ним струя светлей лазури,Над ним луч солнца золотой...А он, мятежный, просит бури,Как будто в бурях есть покой!М.Ю.Лермонтов начал писать необыкновенно рано. Знаменитый «Парус» - создание семнадцатилетнего поэта.Образы бури, моря и паруса характерны для ранней лирики Лермонтова, где свобода поэтически связывается с одиночеством, мятежными стихиями.«Парус» - стихотворение с глубоким подтекстом. Развитие поэтической мысли в нём своеобразно и отражено в особой композиции произведения: читатель всё время видит морской пейзаж с парусом и автора, размышляющего о них. Причём в двух первых строчках каждого четверостишия возникает картина меняющегося моря, а в двух последних передаётся чувство, вызванное ею. Композиция «Паруса» чётко показывает разделение паруса и лирического героя стихотворения.Центральный образ стихотворения тоже двух планов : это и реальный парус, что «белеет в тумане моря голубом», и одновременно человек с определённой судьбой и характером.В композиции чувствуется двойное движение: парус углубляется в просторы морской стихии. Это внешний сюжет стихотворения. Другое движение связано с нашим пониманием тайны паруса : от вопросов 1 строфы к сочувственным восклицаниям второй, от них к узнаванию самого страстного и заветного желания паруса и оценке этого желания.В 1 строфе взгляд поэта останавливается на овеянной туманом морской дали с одиноким парусом, который белеет , не сливаясь с морем. Сколько людей не один раз в жизни видели такой пейзаж, но у Лермонтова с ним связано поэтическое раздумье. Возникают вопросы:Что ищет он в стране далёкой,Что кинул он в краю родном?Антитеза ищет – кинул, далёкой – родном вводит в стихотворение контраст , который служит основой композиции в данном произведении.Стих звучит легко и плавно, обилие звуков Л, Р, Н, М и пропуск одного и того же ударения в первых двух строках передают лёгкое колыханье морской волны во время штиля.Но вот море меняется. Набежавший ветер поднял волны, и они, кажется, готовы смять парус, «мачта гнётся и скрипит». Свист ветра и шум моря передаются новой звуковой гаммой: преобладающими становятся С, Т, Ч, Щ.Чувство смутной тревоги при виде этой картины переходит в грустную безнадёжность от сознания, что для паруса нет не было счастья и что счастье для него вообще невозможно:Увы! Он счастия не ищетИ не от счастия бежит.Одиночество и простор не несут освобождения от мучительных вопросов, встреча с бурей не даёт счастья. Буря не избавляет парус от томительности существования, но буря всё же предпочтительнее умиротворения и гармонии. Эта мысль звучит в последней строфе стихотворения.И снова стихает и голубеет море, светит солнце. Но эта радостная для глазкартина успокаивает совсем ненадолго. Мысль автора контрастна ей по настроению и звучит вызовом всякому спокойствию:А он, мятежный, просит бури,Как будто в бурях есть покой!Резкие переходы от одного состояния к другому, смена контрастных пейзажей подчёркивает разновременность событий, непохожесть их друг на друга. Парус, однако, во всех случаях противостоит окружению. Контрасты пейзажей выявляют противостояние паруса любой среде, открывают его мятежность, неутомимость его движения, вечное несогласие паруса с миром.Природа в «Парусе», как и во многих стихотворениях поэта, живописна. Вот целая палитра ярких и радостных красок: голубых (туман), лазурных (море), золотых (лучи солнца), белых (парус).Главного героя стихотворения поэт характеризует двумя эпитетами : «одинокий» и «мятежный». Для Лермонтова одиночество связано с невозможностью счастья, отсюда лёгкая грусть в самом начале стихотворения. Но парус не боится бури, силён духом и непокорен судьбе – мятежный!Для многих поколений стихотворение «Парус» стало не только поэтическим признанием Лермонтова, но и символом тревожной неуспокоенности, вечных поисков, мужественного противостояния высокой души ничтожному миру.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
Лицарі, які влаштовували цей турнір, здобували одну перемогу за одною. Але раптом з'являється новий боєць із девізом «Позбавлений спадку», який безстрашно викликає на смертний бій самого храмовника та перемагає його, поклавши вінець до ніг красуні Ровени, обраної ним королеви. Коли з Айвенго зняли шолом, Ровена, тамуючи крик, який вирвався з її грудей, наділа на голову Айвенго розкішний вінок, призначений в нагороду переможцеві, і сказала: «Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло».
Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на допомогу тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.
Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.
Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.
Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення. Конспект.
Изнеженному барину любая перина будет тверда, а солдату, который привык переносить трудности любые камни будут периной.