Елом сюжетів для художників та письменників наступних епох.
Овідій народився 23 березня 43 р. до н.е. в містечку Сульмоні неподалік від Рима. Його сім’я, заможна й шанована, належала до давнього роду вершників - другого за значенням стану римського суспільства. Майбутньому поету дали два імені: Публій (від прізвища одного з його предків) і Назон («носатий»).
Здобувши ґрунтовні знання в римських риторичних школах, Овідій вирушив у так звану освітню поїздку до Сицилії, Греції та Малої Азії. Такі подорожі за його часів вважалися обов’язковими для будь-якого шляхетного римлянина, а для поета й поготів. За три роки після закінчення навчання Овідій вступив на державну службу й за сприяння впливових родичів домігся успіхів у судовому й поліцейському відомствах. Наступною сходинкою в його кар’єрі було сенаторство. Одначе юнак не прагнув суддівських і адміністративних посад, на які намагався влаштовувати його батько. У двадцять п’ять років Овідій покинув службу і присвятив себе поезії. Незабаром він став найулюбленішим поетом римлян.
Дебютував Овідій збіркою «Любовні елегії». Книжка принесла йому широке визнання й зажила слави «практики кохання». Наступну книжку - «Героїди» - можна назвати «історією кохання». До неї увійшли п’ятнадцять ліричних, сповідальних монологів-листів від імені покинутих коханими міфологічних героїнь або історичних осіб — Федри, ГІенело-пи, Медеї, Сапфо та інших. Завершуючи логічну послідовність, «теорією кохання» стала дидактична поема «Наука кохання». Це - своєрідний навчальний посібник, практичні поради автора чоловікам і жінкам, що мають допомогти їм перемогти в «любовній битві». Роботу над елегіями Овідій розпочав, коли йому не виповнилося й двадцяти років. Коли «любовну трилогію» було завершено, поетові було вже близько сорока п’яти.
Життя на вершині слави тривало майже двадцять років. Двері будинку Овідія, що стояв у центрі Рима, завжди були гостинно відчинені для численних друзів і шанувальників. Поет мав ще й заміське помешкання, де писав свої вірші. Він став таким відомим, що отримав право займати в театрі почесне місце біля самої сцени. Як рівний Овідій зустрічався з відомими митцями, потоваришував з великим Горацієм.
Найвизначніший період у творчості Овідія розпочався 2 р. н.е., коли він узявся до написання поеми «Фасти» - своєрідного літопису, у якому, йдучи від свята до свята, намітив описати сотні міфів та історичних подій, пов’язаних з історією Риму. Водночас із «Фастами» митець працює над епічною поемою з п’ятнадцяти частин «Метаморфози» («Перевтілення»). У цьому творі на матеріалі давньогрецьких міфів про різноманітні перевтілення Овідій задумав пояснити все, що відбувається в мінливому, гідному подиву світі природи.
Систематизувавши безліч міфічних оповідей, Овідій уклав «історію людства» — від виникнення з хаосу гармонійного космосу до «золотої доби» Августа, коли після громадянських війн настав мир. У «Метаморфозах» ідеться про чотири століття в історії людства: золоте, срібне, мідне й залізне. Сучасників поета не залишили байдужими рядки про «залізні» часи, за яких вони жили, коли «люд на грабунок іде», «на господаря гість зазіхає», коли втрачено совість і сором і богиня справедливості Астрея назавжди покинула землю.
Загалом у поемі двісті п’ятдесят міфів про перевтілення, почерпнутих із різних джерел: про народження людей з каменів після Всесвітнього потопу; про перетворення на лаврове дерево німфи Дафни, яку переслідує Аполлон; про те, як красуня Левкотоя через любов Сонця стала левконією, а її суперниця — соняшником, тощо.
Овідій народився 23 березня 43 р. до н.е. в містечку Сульмоні неподалік від Рима. Його сім’я, заможна й шанована, належала до давнього роду вершників - другого за значенням стану римського суспільства. Майбутньому поету дали два імені: Публій (від прізвища одного з його предків) і Назон («носатий»).
Здобувши ґрунтовні знання в римських риторичних школах, Овідій вирушив у так звану освітню поїздку до Сицилії, Греції та Малої Азії. Такі подорожі за його часів вважалися обов’язковими для будь-якого шляхетного римлянина, а для поета й поготів. За три роки після закінчення навчання Овідій вступив на державну службу й за сприяння впливових родичів домігся успіхів у судовому й поліцейському відомствах. Наступною сходинкою в його кар’єрі було сенаторство. Одначе юнак не прагнув суддівських і адміністративних посад, на які намагався влаштовувати його батько. У двадцять п’ять років Овідій покинув службу і присвятив себе поезії. Незабаром він став найулюбленішим поетом римлян.
Дебютував Овідій збіркою «Любовні елегії». Книжка принесла йому широке визнання й зажила слави «практики кохання». Наступну книжку - «Героїди» - можна назвати «історією кохання». До неї увійшли п’ятнадцять ліричних, сповідальних монологів-листів від імені покинутих коханими міфологічних героїнь або історичних осіб — Федри, ГІенело-пи, Медеї, Сапфо та інших. Завершуючи логічну послідовність, «теорією кохання» стала дидактична поема «Наука кохання». Це - своєрідний навчальний посібник, практичні поради автора чоловікам і жінкам, що мають допомогти їм перемогти в «любовній битві». Роботу над елегіями Овідій розпочав, коли йому не виповнилося й двадцяти років. Коли «любовну трилогію» було завершено, поетові було вже близько сорока п’яти.
Життя на вершині слави тривало майже двадцять років. Двері будинку Овідія, що стояв у центрі Рима, завжди були гостинно відчинені для численних друзів і шанувальників. Поет мав ще й заміське помешкання, де писав свої вірші. Він став таким відомим, що отримав право займати в театрі почесне місце біля самої сцени. Як рівний Овідій зустрічався з відомими митцями, потоваришував з великим Горацієм.
Найвизначніший період у творчості Овідія розпочався 2 р. н.е., коли він узявся до написання поеми «Фасти» - своєрідного літопису, у якому, йдучи від свята до свята, намітив описати сотні міфів та історичних подій, пов’язаних з історією Риму. Водночас із «Фастами» митець працює над епічною поемою з п’ятнадцяти частин «Метаморфози» («Перевтілення»). У цьому творі на матеріалі давньогрецьких міфів про різноманітні перевтілення Овідій задумав пояснити все, що відбувається в мінливому, гідному подиву світі природи.
Систематизувавши безліч міфічних оповідей, Овідій уклав «історію людства» — від виникнення з хаосу гармонійного космосу до «золотої доби» Августа, коли після громадянських війн настав мир. У «Метаморфозах» ідеться про чотири століття в історії людства: золоте, срібне, мідне й залізне. Сучасників поета не залишили байдужими рядки про «залізні» часи, за яких вони жили, коли «люд на грабунок іде», «на господаря гість зазіхає», коли втрачено совість і сором і богиня справедливості Астрея назавжди покинула землю.
Загалом у поемі двісті п’ятдесят міфів про перевтілення, почерпнутих із різних джерел: про народження людей з каменів після Всесвітнього потопу; про перетворення на лаврове дерево німфи Дафни, яку переслідує Аполлон; про те, як красуня Левкотоя через любов Сонця стала левконією, а її суперниця — соняшником, тощо.
0
0