Моя жизнь наполнена яркими красками, каждый день это любимые друзья, школа, учителя, но не все дни бывают обычными. этот день запомнился мне на всю жизнь.
я была тогда еще ребенком, но умным и хитрый для своих шести лет, ну так вот перейдем к истории мы с папой любили разыгрывать маму. папа купил два костюма человека паука и один одел на меня,а другой на куклу в мой рост. так вот маму он попросил принести воды,а сам спрятал меня в комнате и взял куклу,когда мама поднималась по лестнице( мы жили в доме ) папа кинул куклу с лестницы, а мама подумала что упала я(вот было ржачно) но потом она с нами не разговаривала неделю .
Вперше я познайомився з творчістю Ліни Костенко в одинадцятому класі. Прочитав її вірші: "Моя любове! Я перед тобою", "Пастораль XX сторіччя", "Життя іде і все без коректур" та інші. Ця поезія залишила помітний слід у моїй душі. Мене захопила не тільки її творчість, а й вона сама як особистість, бо прийшла вона в цей світ і живе в ньому, щоб творити добро, щоб нести любов, щоб залишити нам у спадок багатющий скарб — поезію.Та найбільшим скарбом у її творчій спадщині є історичний роман у віршах "Маруся Чурай". Скільки про цю героїню написано легенд, п'єс, поем, але найкраще її образ постав саме із цього роману. Мені здається, що цей твір — найліпший із доробку Ліни Костенко.Твір захоплює з перших рядків, і ти стаєш співучасником подій, описаних у романі. Ти думками переносишся в Полтаву, де відбувається суд над талановитою дівчиною. І одразу ж замислюєшся, а чи може скоїти Маруся Чураївна такий злочин, як отруїти Гриця?Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.І ви її збираєтесь карати?!І десь внутрішній голос мені відповідає: "Ні!"Це дівчина не просто так, Маруся,Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.І я не помиляюсь, бо з розділу "Сповідь" я дізнався про історію кохання і зради. Виходить, що людина, яка зрадить чи то кохану, чи то батьківщину, не може спокійно жити. її чекають муки або смерть. Гриць гине трагічно, Марусю було врятовано від страти, бо вона не винна!А що, як інший вибрати закон —не з боку вбивства, а із боку зради?Зрадити в житті державу — злочин,а людину — можна?!Для неї перестає існувати повноцінне життя, але вона його прожила недаремно.Виходить полк. Іван під корогвами.І я край шляху осторонь стою.Моя душа здригнулася словами.Співають пісню, Боже мій, мою!У цю мить дівчина розуміє, що здійснилось її прагнення прислужитися рідному краєві і своєму народові. Отже, людина, яка творила добро, віддано служила своїй Вітчизні, не може бути забутою. її пам'ятають, вона вічна. її пісні служать людям.На мою думку, роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" не може не подобатися, адже він вводить нас у духовний світ наших предків, розкриває забуті сторінки історії, пробуджує почуття власної гідності, причетності до великої історії великого народу.
История про то, как поварешка чайник успокаивала.
<span>В одно прекрасное утро, когда все из квартиры ушли, на кухне как всегда проснулась посуда, и стала разговаривать. Ложки обсуждали погоду, тарелки - вчерашний обед. И только маленький, чайник молчал, и время от времени всхлипывал. Наконец, его давняя подруга поварешка заметила, что настроения у чайника сегодня никакого. Она осторожно спросила: "Чайничек... Ты чего? Что случилось?". Чайник всхлипнул и ответил: "Вчера мама с папой разговаривали... хнык... И папа сказал... хнык... Что пора покупать н-ноовый чайниииик... Побооольшеее...Я им больше не нужееен, меня выбросяяяят..."- чайник рыдал уже в полный голос. Вся посуда замолчала и стала ждать, что же будет. Поварешка воскликнула: "Чайник! Не неси ерунду! Никто тебя не выбросит! Если тебя и заменят новым чайником, то тебя обязательно заберет бабушка! Она же тебя так любит!". Чайник стал успокаиваться: "Правда? Ты точно знаешь?" Поварешка уже хотела ответить, но тут хлопнула входная дверь, и посуда замерла, будто и не разговаривала все это время.</span>
Когда я прочитала повесть Г. Троепольского "Белый Бим Чёрное Ухо", она довела меня до слёз ,потому что мне так стало жалко собаку Бима . Когда я дочетала эту повесть до конца я поняла ,что это была первая книга которая научила меня состаданию .Эта книга не только повествует о собаке ,но учит людей доброте и любви к братьям нашим меньшим . Книга Г.Троепольского каждого заденет за живое , каждого научит любить .Эта книга была и будет моей самой любимой ,потому что она показывает людям пример ровнодушних и злых людей ,и читатели конечно понимают что такими нельзя быть .