Как-то раз я гулял со своим другом. Мы шли и не замечали ничего вокруг. Вдруг мой друг упала с небольшого холма и покатилась в низ. Я растерялся и не знал что делать. Я быстро нашёл лестницу по которой мы поднимались. Я поднял его с земли и посадил на лавочку. Я быстро сбегал домой и промыл раду.
Произведение Оскара Уайльда "Кентервильское привидение" очень необычно по содержанию. В этом произведении столкнулось старое время с новым, имеющим свои суждения и взгляды. Привидение, существо мистическое и аномальное, показано пришедшим в ужас из-за полного отсутствии удивления и страха к аномальным явлениям. Более того, этот дух перепуган поступками близнецов. Оно, способное превращаться в страшные чудовища и проходить через стены, сражено простым пуританством и равнодушием к сверхъестественному. Никакие паранормальные явления не могли ни испугать, ни даже вызвать хоть капельку удивления у Отисов. Вся семья восприняла дух как нечто весьма необычное и занятное, но все же вполне реальное. Приведение, целью которого является испуг и устрашение окружающих, было повержено его же орудием.
Никакие перевоплощения приведения не смогли напугать не одного из обитателей замка. В конце концов обложенный со всех сторон, многократно униженный и оскорбленный, дух теряет всякую надежду напугать семью Отисов, вернуть былую славу и впадает в совершенную тоску. Он вначале отказывается вначале от поддержания Кровавого пятна, потом от сидения у окна, и затем вообще решает стараться не попадаться на глаза обитателем замка. Предпринятые позже новые попытки устрашения не увенчались успехом и дух совсем было впал в уныние, но неожиданно ему помогла Вирджиния. Именно с ее помощью он смог раскрыться перед читателями с неожиданной, но объясняющей его поведение стороны.
<span>Кентервильское привидение предстает перед читателем довольно странным героем. С одной стороны – он существует, имея только негативные цели, но с другой, он - истомленный душой, усталый, одинокий и несчастный, замученный до смерти голодом своими родственниками и, самое главное, мечтающий умереть дух. Он только поверхностно сверхъестественый, а в глубине души он вполне обычен, если его понять. Это произведение демонстрирует, что в жизни надо уметь выслушать окружающих, попытаться в каждом найти положительные стороны. Даже маленький человек – ребенок, девочка – может помочь находящемуся рядом, если только захочет. Это произведение учит доброте и любви</span>
Чистая (внутренняя чистота, божественная девственность), холодная,печальная, чужая Снегурочкасолнечный, добрый и отзывчивый, певучий Лельгорячая сердцем, полная жизни Купавагордый духом, отважный, неистовый, непредсказуемый Мизгирьгрозный Ярилаумный правитель, демократичный царь Берендей
Подробнее - на Znanija.com -
znanija.com/task/23281666#readmore
<span>За дивною іронією долі роман, Сервантес створював як пародію, пережив всі "серйозні" літературні твори цього автора. Жебрак, однорукий, змучений Сервантес писав "Дон Кіхота" у в'язниці. Від відчаю до надії, від надії до смирення рухається протягом роману. М'який гумор, сумний сміх, трагікомічні ситуації і несподівана мудра серйозність складають фон, "пейзаж", на якому відбуваються пригоди героя. Бідний дворянин Алонсо Кехано - старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не надто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, благородні і безкорисливі лицарі, які борються з неслраведливостью, захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, зостарившись, Алонсо Кехано немов спохвачується і вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односельці з примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано - чиста і прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів - вітряні млини, замість бойового коня - смирна безпородна шкапа, але справжніми були відвага, благородство, душевна краса і справжнє лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кіхота. Поруч з Дон Кіхот на віслюкові трясеться його вірний супутник Санчо Панса, не прочитав в житті ні роману, але волею-неволею потрапивши в самий великий з них. Висока трагічна духовність і веселий, лукавий народний дух - сама дивна і вічна пара. Роман Сервантеса потряс читачів і став не тільки фактом історії літератури, але і фактором, що змінив її, створив багато сюжетів. Перекличка або спір з Сервантесом вже чотириста років ведуть письменники. Без нього не написав би свого Дон Кіхота - князя Мишкіна з "Ідіота"-Достоєвський. Герой роману Замятіна "Ми", у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкихотскы встає на боротьбу проти всіх. Двоїстість образу породжує подвійність сприйняття. Слово "донкіхотство" часто вживається в значенні "безглузда боротьба з вигаданими ворогами", "діяльність благородна, але приречена на невдачу", "геройський вчинок, заснований на хибних передумовах. Глибоко пронизані цією подвійністю багато книги братів Стругацьких, в яких розповідається про "ггро-грессорстве", благородної і безкорисливої допомоги слаборозвиненим цивілізацій. Геніальні книги невичерпні, вони знову і знову змушують людей замислюватися про головне: про себе, про людську долю і долю людства. Вони як дзеркало, в якому кожне нове сторіччя бачить себе.</span>