Станционный смотритель одна из повести в вошедших в известное произведение ксения Сергеевич Пушкин Повести покойного Ивана Петровича Белкина Станционный смотритель автор знакомит нас тяжело без и радостной жизни простых людей и яна станционных смотрителей во время крепостного права Пушкин обращает внимание читателя на то что внешним толковым и бес хиты в исполнении им своих обязанностей этим людьми кроется нелегкий часто Неблагодарный труд полная хлопот и забот что только не ставят в вину станционном смотрителе погода Ненастная дорога скверная Ямщик упрямый лошади везут 1 смотритель мало кто из приезжих принимают Станционный смотритель за людей больше за извергов рост человеческого avetisyan столько охладитель аниме смотреть надо вообще суть любви Мирное от природы у служившие отклонениями в общежитии скромное признание на почте И не слишком сребролюбие мало кто из проезжающих интересуется жительства ционный смотритель А ведь как правило у каждого здесь непростая судьба в которой с избытком хватает слез страданий и горя
Динискины рассказы написал В.Драгунский
Думаю под метафорой ''свенцовые мерзости'' он подрозумивал что-то тяжелое и страшное, не понятное в русском быте, руссской жизни. Писатель хочет предупредить народ или же предпринемает попытки к его спасению с помощью печатного слова. К сожалению, это все что Горький может сделать для русского народа. Также возможно он подразумевает человеческие пороки, такие как жадность, зависть, подлость. То есть как тяжело на Руси людям, которых окружает вся эта "мерская" обыденность.
<span>Років зо три тому містер Гуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редріфі, купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка в Ноттінгемшірі, на своїй батьківщині, де живе й тепер - відлюдно, але вельми шанований сусідами.
</span><span>Мій батько мав невеликий маєток у Ноттінгемшірі; я був третій з п'ятьох його синів. На чотирнадцятому році мене віддали до коледжу Еманюеля в Кембріджі, де я пробув три роки і вчився дуже старанно, однак витрати на моє утримання були для батька, чоловіка небагатого (хоч одержував я не бозна-скільки), завеликим тягарем; тому через три роки мені довелося піти в науку до видатного лондонського хірурга містера Джеймса Бетса, у якого я вчився чотири роки. Час від часу батько надсилав мені трохи грошей, і я витрачав їх на вивчення навігації та інших галузей математики, корисних для тих, хто збирається подорожувати, бо завжди думав, що рано чи пізно мені випаде така доля. Покинувши містера Бетса, я повернувся додому і дістав від батька, дядька Джона та декого з родичів сорок фунтів стерлінгів, та ще й обіцянку надсилати мені тридцять фунтів щороку, щоб я міг прожити в Лейдені. Там протягом двох років і семи місяців я вивчав медицину, знаючи, що вона стане мені в пригоді під час довгих подорожей.
</span>
<span>Я найняв частину невеликого будинку в Олд-Джурі і, за порадою друзів, одружився з Мері Бертон - другою дочкою містера Едмонда Бертона, власника панчішної крамниці на Ньюгет-стріт, діставши за нею чотириста фунтів посагу.
</span>
<span>На мені лежить обов'язок захистити честь однієї високоповажної леді, яка безневинно постраждала через мене. Канцлерові скарбниці спало на думку приревнувати до мене свою дружину, бо якісь злі язики наплели йому, ніби її ясновельможність до нестями закохалась у мою особу; при дворі навіть поширилася скандальна поголоска, ніби одного разу вона таємно приїздила до мене. Я урочисто заявляю, що все це - найпідліша брехня, єдиним приводом до якої стали невинні знаки щирої приязні, якими її ясновельможність обдаровувала мене.
</span>
<span>Приречений вдачею своєю та долею на діяльне неспокійне життя...
</span>
<span>Замолоду я трохи вчився грати на спінеті.
</span>
