<span>тихотворение посвящено актрисе театра В. Ф. Комиссаржевской НН Волоховой. Лирический герой восхищается героиней,и одновременно боится чувства,вызванного ею. Блок использует метафоры: "сверкнув из чаши винной","снежные вьюги вкруг тебя" для большей выразительности своих чувств. Эпитеты-тяжелозмейных,живые (струи), дивный (смех), также создают образ роковой дамы.
как то так
</span>
1. Дія відбувається у давній Англії за часів, коли країну завоював норманський герцог Вільгельм. Саксонські ж феодали були майже винищені.
До саксонського лорда Седріка приїздять гості. Він має дуже красиву вихованку — леді Ровену. Норман Бріан де Буагільбер розповідає про лицарський турнір, на якому перемогу одержав лицар Айвенго. Зараз він у Палестині, де б'ється за визволення гроба Господня. Коли Айвенго повернеться, Бріан обов'язково викличе його на двобій та переможе.
Але на турнірі з'являється Дездичадо — Лицар, Позбавлений Спадку. На його гербі зображено дуба, якого вирвано з коренем. Він одержує блискучу перемогу над Бріаном. Свою винагороду — золотий вінець — він вручив леді Ровені. Цей лицар і був Айвенго. У вигляді пілігрима він повернувся до Англії. Шляхетний Айвенго врятував життя старому багатому єврею Ісаку, якого своєчасно попередив про небезпеку. Ісак позичив йому грошей, щоб придбати коня та зброю. Перемогу Айвенго на турнірі бачила прекрасна донька Ісака — Ревекка. Гроші, які віддав Айвенго її батькові, дівчина повернула зброєносцю Айвенго — Гурту.
Наступний турнір був неначе справжня бійка двох загонів. Багато лицарів було поранено, дехто загинув. Бріан та дужий лицар Фрон де Беф були на одному боці, Дездичадо — на іншому. Лицар, Позбавлений Спадку, ледве не загинув, та його врятував спокійний вершник у чорному, якого прозвали Чорним Лицарем. Загін Дездичадо одержав перемогу.
Чорний Лицар непомітно зник. Нагороду знову одержав Дездичадо. Як і в попередньому турнірі, він не хотів відкривати свого обличчя. Але знепритомнів. З нього зняли шолом, і всі побачили шляхетне обличчя красивого юнака. Це був Айвенго.
Кирибеевич и Калашников – два совершенно разных представителя русской знати. Калашников - Это порядочный семьянин, живущий по христианским законам, любящий жену и детей. Кирибеевич - любимый опричник царя Ивана Грозного. Он пользуется расположением и милостью. Ему полюбилась чужая жена, жена купца Калашникова Алена Дмитриевна. Замужество избранницы его не останавливает. Подкараулив ее, Кирибеевич предлагает Алене Дмитриевне богатство в обмен на любовь:
«Хочешь золота али жемчугу?
Хочешь ярких камней аль цветной парчи?
Как царицу я наряжу тебя,
Станут все тебе завидовать…»
Узнав об этом, ни минуты не раздумывая, Калашников готов отомстить обидчику за нанесенное его семье бесчестие. Перед боем, в отличие от Кирибеевича, он ведет себя как настоящий мужчина:
«Поклонился прежде царю грозному,
После белому Кремлю да святым церквям,
А потом всему народу русскому…»
На дерзкий вызов Кирибеевича Калашников отвечает так:
«И жил я по закону Господнему:
Не позорил я чужой жены,
Не разбойничал ночью темною,
Не таился от свету небесного…
К тебе вышел я теперь, басурманский сын, -
Вышел я на страшный бой, на последний бой!»
В итоге любимый царский опричник получает по заслугам. Поступки этого человека вызывают чувство неприязни и осуждения.
Одержав победу в этом бою, Калашников предстает перед разгневанным царем. На государев вопрос о причине конфликта, уклончиво отвечает, что убил соперника «вольной волею, а за что, про что – не скажет, а скажет только богу единому».
6, 3; 6, 5; 5, 3; 4, 5; 6, 5; 4, 4 — Сергей
1, 2; 3, 4; 1, 3; 3, 3; 3, 2; 6, 5; 6, 5; 3, 5; 3, 4; 6, 2 — Тимофеевич
1, 5; 5, 4; 6, 3; 1, 5; 5, 4; 3, 3; 3, 5 — Аксаков.
Ответ: Сергей Тимофеевич Аксаков.