1.Основная тема: человек живет и совершает поступки, иногда хорошие, иногда не очень, иногда плохие. Так случилось, что герой произведения А.П.Чехова "Смерть чиновника" неудачно чихнул на сидящего впереди него генерала. Да, неприятная ситуация, но не смертельная. Извинился и... живи себе дальше. Но Червяков со страху стал назойливо извиняться, приставал к генералу со своими извинениями, что, наконец, генерал не выдержал и выгнал его прочь. Пришел домой Червяков, лег на диван прямо в мундире да и помер.
2. Червяков Иван Дмитриевич. Однажды, находясь на представлении и испытывая настоящее блаженство, главный герой чихает и замечает, что сидящий перед ним старик вытирает лысину. Этот факт лишает момент блаженства, Червяков тут же извиняется перед этим человеком (узнав в нём генерала). Во время антракта герой повторно извиняется перед “потерпевшим”, хотя тот уже забыл об этой мелочи. Беспокойство нарастает и Червяков решает посетить генерала дома, чтобы прояснить ситуацию. Человек, привыкший преклоняться перед людьми высшего чина, Иван Дмитриевич становится сам не свой, преследует генерала с навязчивыми объяснениями.
Генерал Бризжалов. Статский генерал, пожилой человек. Он уважаем, его дом всегда полон гостей. Не придав происшествию никакого значения, тут же забывает о случившемся. Как всякий порядочный воспитанный человек, даёт понять, что пустяк забыт и возвращаться к его обсуждению не нужно. Терпеливо выслушивает извинения несколько раз. В последнюю встречу, не выдержав навязчивости и глупости Червякова, Бризжалов закричал: “Пошёл вон”.
3.Это – смешные и красноречивые антропонимы, портретные описания персонажей, просторечные выражения, соединение несоответствующих сфер: высокого и низкого,объединение разнородных предметов.А. П. Чехов также использует гиперболизацию, гротеск, ласкательно-уменьшительные слова, семантизирует приставки.
4.Основная мысль произведения в том, что для одного человека является пустяком, то для другого серьезная провинность и позор. Червяков очень боялся уронить себя в обществе, что его примут за невежу, не умеющего держать себя в обществе. Он нечаянно чихнул на генерала и никак не мог объяснить ему, извиниться. Генерал не придал этому случаю значения и решил, что Червяков над ним смеётся. Экзекутор ходил несколько дней подряд, чем очень надоел генералу и тот грубо его выгнал. Червяков пришел домой и умер от стыда и испуга.
Як по-різному і несподівано показана справді людська, душевна сутність Тараса і Остапа. Зовні суворий і непохитний, здавалося б, навіть жорстокий і грубий, Бульба «думав про давню давнину … Він думав про те, кого він зустріне на Січі зі своїх колишніх товаришів. Гадав, хто вже, які живуть ще. Сльоза тихо туманила його зіниці, і посивіла голова журливо похилилася ». Священною є пам’ять минулого, вірність товаришам, людському обов’язку і почуття! Так само і суворий Остап: виявляється, він весь у спогадах про залишену матері: «Він душевно серце сльози бідної матері, і тільки це його бентежило і змушувало в задумі хилити голову». Не те Андрій, думи якого в Києві, де зустрів він прекрасну полячку, дочка ковенської воєводи.Привільні, багаті степу, за якими «ніколи плуг не проходив», відкривають не тільки радість прилучення до квітучої природи: у «лайливе, важкий час» вони ховали постійну загрозу, не раз ставали «чистим полем», місцем кривавих зіткнень, де з орулшем в руках необхідно було відстоювати право на вільне життя від ненависного ворога-кочівника. І варто було Тарасу Бульбі побачити «маленьку, чорніли в далекій траві точку» – танцював татарина, як ураз приймаються найсуворіші заходи безпеки, щоб уникнути можливої засідки або відкритого нападу. Прискакавши до річки, вони «довго пливли нею, щоб сховати слід свій». Степ таїла в собі небезпеку, постійно загрожувала життю людини, вимагала пильною захисту, озброєної охорони.<span>Три дні тривав шлях Тараса Бульби та його синів. Нарешті показався Дніпро: «Ось він блищить удалині і темною смугою відокремився від обрію. Він дихав холодними хвилями і стелився ближче і ближче, аж нарешті охопив половину всієї поверхні землі. Це було те місце Дніпра, де він, досі здавлений порогами, брав, нарешті, своє і шумів, як море, розливаючись на волі …> Незабаром загін Тараса Бульби виявився при в’їзді в Запорізьку Січ. Учні повинні звернути увагу, як урочисто Тарас Бульба та його сини готуються до в’їзду: «Козаки поправили коней. Тарас підбадьорився, підтягнув дужче на собі пояс і гордо розправив рукою вуса. Молоді сини його теж оглянули себе з ніг до голови з якимось острахом та невиразною втіхою, і всі разом в’їхали в передмістя, що було за півверсти від Січі ». Адже настає найвідповідальніший момент їхнього життя – прилучення до вільному запорізькому війську!</span>
19 мая 1864 в Петербурге на Мытнинской площади состоялась гражданская казнь. Её обряд состоял в выставление наказуемого у позорного столба с преломлением шпаги над головой в знак лишения всех прав состояния.