Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде,—
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці,—
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться,—
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
<span>Заросли тернами.</span>
Кщо познайомитись з біографіями хоча б деяких митців, одразу
розумієш: що об’єднує чи не усіх діячів мистецтва — непроста доля і
непростий внутрішній світ. Насправді, люди мистецтва дуже рідко бувають
гармонійними внутрішні й прості у спілкуванні. Можливо, саме це
внутрішнє напруження і стає поштовхом до творчості, до розвитку, до
самовдосконалення. Бувають письменники, які пишуть настільки досконалі
твори, що їм можна дозволяти собі певні диватсттва: внутрішню
суперечливість, людські слабкості. Бувають такі люди, що мають не одну
їхню вдачу, насправді героїчне життя (не високими вчинками, а
повсякденною силою духу) цим людям можна вибачити якісь невдачі у
професійному житті. Бувають люди, які до глибини душі вражають і своїми
діями, і своїм внутрішнім світом. Саме такою видається мені Леся
Українка.
Хтось із тогочасних українських письменників сказав, що в українській
літературі того періоду є тільки один справжній чоловік — і це Леся
Українка. Як будь-якому жарті, у цій фразі є тільки частка жарту. Усе ж
інше — правда. Л.Українка своїм життєвим шляхом і своєю творчістю
спростовує тезу про «слабкість». Не легко знайти в українській і
світовій літературі приклад такої сили духу, яку мала ця жінка. Я досі
дивуюся, як цій людині вдалося сумістити нежіно вдачу, справжню
жіночність (принаймні із текстів та фотознімків судячи) по при талант.
В оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. Одного дня захеканий Федько., весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. Усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився Толя, якого навіть і не кликали. Саме Толя підштовхнув Федька перейти річкою на той берег, що Федькові без проблем удалося зробити.
Заздрячи халамидникові, Толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у спостерігачів. Але йому не пощастило. Уже на середині річки Толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. Якби не Федько, Толю б чекала неминуча смерть. Халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. Однак дорослі не оцінили героїзм Федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.
<span>Федько помер. А брехливий боягуз Толя, якому все сходило з рук, у день поховання Федька безсоромно побіг гратися з його чижиком, котрого він безсовісно забрав у матері Федька.
Тому якби я був Федьком я нехотів би мати таких друзів.Як кажуть ''</span>Як не матимеш друга, не матимеш ворога''.
Це Маруся Чурай, бо документальних підтверджень про її існування не залишилось,ім"я героїні залишилося лише в легендах та переказах про те, що вона кохала Гриця, що складала пісні тощо. Сама Ліна Костенко пояснює це в початковому розділі роману "Маруся Чурай" ("Якби знайшлась неопалима книга").
Захар Беркут є одним з головних героїв. Навіть повість названа його іменем. Цей шановний громадою чоловік мав поважний вік. Він не тільки дотримувався й шанував народних традицій, спонукав інших не забувати про своє коріння. Він не забув про промаду, а залишив настави своїх односельців, бо вирішив, що життя лиш доти має вартість, досі чоловік може допомагати іншим