Я шел с войны.
Я шел с войны – распахнут китель,
Садами пахло и весной.
Я шел с войны, как победитель,
Шутили встречные со мной:
- Живой, сынок? – Живой, мамаша.
- А мой остался на войне. Молчит,
Всплакнуть не в силах даже.
Ну, как ее утешить мне…
- А может, он еще вернется?
Кусает кончики платка.
Таким вдруг жгучим стало солнце,
Как этой женщины тоска.
И я тоску ее живую
Забыть никак все не могу.
Как нашу почту полевую,
Как след багряный на снегу.
Нічого не зрозумів другий приятель і пішов назад до села . Йде та йде , аж раптом бачить , сидить на великому камені хлопчик , років з десяти . Сидить і сумує. Каже до нього приятель:
- Чому сумуєш хлопчику ?
- Тому , що батьки мене покинули і не знаю я куди йти .- відповів хлопчик.
- А давай ти підеш до мене . Ми будемо добрими товаришами . - запропонував приятель .
- Давай ! - погодився хлопчик.
Так вони й жили разом. Через деякий час у будинку приятеля скінчилася їжа . Вони мусили піти до міста . Та надворі було темно , бродили голодні вовки . Не хотіли приятелі сидіти голодними і попри все пішли до міста . Йдуть та йдуть , аж раптом прямо на них іде голодний вовк. Побачив його хлопчик і подумав : " Коли мій приятель побачить вовка , він сховається за той камінь. Зараз я можу встигнути добігти до нашого будинку і викрасти цінні речі приятеля , а потім втекти ." Так він і зробив . Побачив приятель вовка і сховався за камінь . Добре ,що поряд проходили мисливці . Вони вбили вовка . Прийшов приятель додому . Бачить , всі його цінні речі зникли.
І зрозумів він тоді слова свого колишнього приятеля .
Зло это мачеха с её дочкой,маленькой королевой. добро это профессор,сами 12 месяцев и девочка
