Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/klimko-harakteristika-geroya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
1.Охотник рад возвращению в родную деревню. 2.Деревенские ребятишки разглядывают незнакомого барина. 3.Воспоминания охотника о детстве, забавах с крестьянскими детьми. 4.Раздумья о детском труде. 5.Встреча поэта с «мужичком» Власом. 6.Представление Фингала для деревенских зрителей. 7. Проза разлучает с крестьянскими детьми.
Жанр: вірш.
Тема: зображення ролі поета в поезії та суспільстві.
Ідея: уславлення патріотичних почуттів ліричної героїні, захоплення красою та силою художнього слова.
Епітети: багрянії зорі, в пташиному хорі, пісні голосні, порання роса, весняним привітом, троянда розкішна, вродлива, вродливиця пишна, голосом дивним, співець чарівливий, вечірньої зорі, пташка зальотна, весняний час, осінь холодная та вільготна, нічка осіння, година сумна, холоднеє каміння, пугач віщий, гук єдиний, спів солов’їний, вічна та новая весна, натхненний співець, рожа чудесна, теплий вітерець, гай сумний, край рідний, в листі сухім, жалем глухим, огнистого та палкого слова, щира та гаряча мова, ясна-голосна пісня, крила солов’їні, воля своя.
Окличні вигуки: Мій гаю сумний!
Країно моя!
Персоніфікація: грала роса, усміхалась краса, палала троянда, пролетів час, спускається нічка, вітер зітха та сумує.
Метафора: пісня розквітла; грала промінням, ясним самоцвітом порання роса; місяць холоднеє кида проміння, здалека луна; гаряча мова зломила зиму; рожа красує.
Порівняння: вже пролетів, мов пташка золота, весняний той час; вітер зітха, мов дріада сумує.
Лично я его считаю хладнокровным убийцей, и мою позицию подтверждают слова самого Пушкина о главном герое, цитирую: "Я желал преподнести что-то новое русскому читателю, затронуть ранее не рассматреваемые проблемы и темы. Я сам бывал на дуэлях и мне знакомо это чувство торжества, которое захлестывает тебя при виде смерти врага на твоих глазах. Когда он испускает последний вздох - ты радостно выдыхаешь. Я наделил Онегина своими качествами и взглядами. В образе же Ленского был типичный представитель тогдашнего разлагающегося общества. "
