Скрижа́ль — доска или таблица с написанным на ней текстом (преимущ. священным, культовым). По библейскому сказанию, 10 заповедей Моисея были записаны на каменных табличках с горы Синай.
Митрофан является недорослем, отрицательным персонажем в комедии, молодым дворянином. Он очень похож на свою мать, госпожу Простакову, брата Тараса Скотинина. У Митрофана, у госпожи Простаковой, у Скотинина можно заметить такие черты характера, как жадность и корыстолюбие. Митрофанушка знает о том, что вся власть в доме принадлежит его матери, которая его любит и позволяет ему вести себя так, как он хочет. Митрофан ленивый, не любит и не умеет работать и учиться, лишь только резвится, веселится да сидит на голубятне. Не столько сам маменькин сынок оказывает влияние на окружающих, сколько они — на него, стараясь воспитать недоросля честным, образованным человеком, а он во всем подходит на свою мать. К слугам Митрофан относится очень жестоко, оскорбляет их и вообще за людей не считает:
Еремеевна. Да поучись хоть немножечко.
Митрофан. Ну, еще слово молви, стара хрычовка! Уж я те отделаю; я опять нажалуюсь матушке, так она тебе изволит дать таску по-вчерашнему.
К учителям Митрофан тоже никакого уважения не имеет. Он стремится лишь к своей личной выгоде, и, когда узнает о том, что Софья стала наследницей Стародума, он немедленно намеревается предложить ей руку и сердце, а отношение к Софье в доме Простаковых значительно изменяется в лучшую сторону. И все это только из-за жадности и хитрости, а не из-за подвига сердца.
Митрофан изображен в комедии «Недоросль» очень живо, жизненно, со многими человеческими пороками, и госпожа Простакова просто души не чает в своем сыне:
Г-жа Простакова. … Последних крох не жалеем, лишь бы сына всему выучить. Мой Митрофанушка из-за книги не встает сутками. Материно мое сердце. Иное жаль, жаль, да подумаешь: за то будет и детина хоть куда… Жених хоть кому, а все-таки учители ходят, часа не теряет, и теперь двое в сенях дожидаются… Митрофанушка мой ни днем, ни ночью покою не имеет.
Противоположностью Митрофана является Софья, молодая, добрая, разумная девушка.
<span>Основной проблемой, которая привела Фонвизина к созданию образа Митрофана, является воспитание в малой степени — крепостничество (подразумевается вообще отношения между людьми разных социальных положений). </span>
Алекса́ндр Серге́евич Грибое́дов — русский дипломат, поэт, драматург, пианист и композитор, дворянин. Статский советник. Грибоедов известен благодаря блестяще рифмованной пьесе «Горе от ума», которую до сих пор весьма часто ставят в театрах России. Она послужила источником многочисленных крылатых фраз.
Родился: 15 января 1795 г., Москва, Россия
Умер: 11 февраля 1829 г., Тегеран, Иран
Супруга: Нина Александровна Чавчавадзе (в браке с 1828 г. до 1829 г.)
Образование: Московский государственный университет (1810 г.–1812 г.), Императорский Московский университет
<span>Мне кажется что
важную, если бы автор не описал природу именно таким образом то я бы не
понял как он её любил и тосковал по родине.<span>главная фишка в том что настроение героя меняется вместе с погодой. тоесть когда он бежит из монастыря -гроза и тд</span></span>
Проблематика: добро і зло вірність і зрада доцільність самопожертви проблема вибору Головні герої «Місце для дракона»: дракон Грицько (добрий, пише вірші, не хоче робити людям зла) Пустельник (навчає грамоті, хоч і намагається врятувати Грицька, але з острахом, йому це не вдається) князь (мріє, щоб Грицька вбив лицар ) лицар Лаврін Місце: Галичина Час: Середньовіччя У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/mistse-dlya-drakona-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua