Алексей Николаевич Толстой – русский и советский писатель, поэт, сценарист, общественный деятель. В СССР его называли "Красный граф". Бывший эмигрант и титулованный дворянин стал любимцем советской власти и личным другом И. Сталина.
Родился 10 января 1883 года в Николаевске (после 1918 года - Пугачёв) Самарской губернии. Отец - граф Николай Александрович Толстой, мать — Александра Леонтьевна, урождённая Тургенева. Воспитывал Алексея Алексей Аполлонович Бостром, к которому мать ушла от Толстого незадолго до рождения Алексея. Детские годы прошли в небольшом хуторе Сосновка недалеко от Самары. Закончив реальное училище в городе Сызрань, Алексей отправился в Петербург, учился в Технологическом институте.
Первые публикации относятся к 1907 году - рассказ "Старая башня", а также чуть позже - "Лирика", "За синими реками" и "Сорочьи сказки".
В Первую мировую войну был военным корреспондентом, в 1916 году годупосетил Францию и Англию. Поначалу к Октябрьской революции отнесся отрицательно. В 1918-1923 годах жил в эмиграции. В 1920х годах он написал такие известные произведения, как "Аэлита", "Детство Никиты", "Гиперболоид инженера Гарина", работал над романом "Пётр I".
В 1930-х годах Алексей ТОлстой возглавлял Союз писателей СССР. В 1936 году была издана книга для детей "Золотой ключик, или Приключения Буратино". С 1939 года – член Академии Наук СССР.
В годы Великой Отечественной войны написал около 60 публицистических материалов - очерки, обращения, статьи, зарисовки о героях и военных операциях. Однако до Победы "красный граф" не дожил: он умер от рака легких в феврале 1945 года.
Своєрідність визначення і розв'язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я")Глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою допомогло Івану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжній шедевр української національної культури — повість "Кайдашева сім'я". Письменник з великою майстерністю показав життя українського села після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок на прикладі сім'ї Кайдашів.Проблема батьків та дітей є провідною темою багатьох творів як у світовій, так, зокрема, і в українській літературі. Проблема ця вічна, і висвітлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цікаво. Головне для розв'язання цього конфлікту, на мою думку, є усвідомлення його причини. Основною ж причиною конфлікту між старшими та молодшими Кайдашами є нескінченна суперечка за "моє" і "твоє", дрібновласницькі інстинкти Кайдашів. Внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей.Але є, на мій погляд, тут ще один аспект — віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості. Чесно кажучи, глибоко в душі мені дуже жаль старих Кайдашів, що весь свій вік працювали, примножували добробут, ростили синів. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батьківське "моє" вони відповідають гострим опором. Та їх теж можна зрозуміти, бо в перші десятиріччя після скасування кріпацтва свідомість селян зазнала суттєвих змін, що внесли в життя темного, забитого віками панщини народу нові капіталістичні порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашів, що складається з двох поколінь. Думаю, крім двох названих причин конфлікту ("моє" — "твоє" та "старість — молодість"), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. Саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті "батьки та діти".Нечуй-Левицький розв'язує цю проблему з досконалою майстерні стю: він створює на сторінках повісті родину, де у кожного її члена свій, несхожий на інші, майже протилежний характер. Але всі вони об'єднані однією ідеєю: мати побільше "свого". Старий Омелько Кайдаш — працелюбний стельмах, але знівечений духовно і фізично панщиною. Пияцтво поглиблювало його бездуховність та егоїзм (у сцені його відмови полагодити дорогу). У жорстоких родинних сварках та колотнечах розкривається власницька сваволя Кайдашихи, хоч у глибині душі вона добра і турботлива. Представниками молодого покоління виступають сини Карпо і Лаврін та їхні жінки Мотря і Мелашка. Характери у них протилежні: черствий та рішучий Карпо контрастує з поетичним Лавріном, який "собі на умі". Наприкінці повісті ми вже бачимо братів, що мало чим відрізняються один від одного: безперервні родинні сутички за "моє" і "твоє" зробили їх егоїстичними та впертими. В атмосфері грубості міняється і ніжний характер Мелашки, уподобившись сварливому характеру Мотрі.Конфлікт тимчасово згасає, коли всохла груша: сім'ї помирилися. Та тільки мені чомусь здається, що із висиханням груші "всохли"<span>і родинні взаємини. Так, сварок, може, вже й не буде. Та чи буде родинна єдність? Тільки мир і взаємодопомога можуть принести щастя і впевненість у майбутньому, а це, на жаль, мені вбачається уже втраченим безповоротно.</span>
1-О скворцах. 2-скворцы и воробьи. 3-как приручить скворца. 4-как скворцы охраняют гнездо. 5-прощание со скворцами. ( на 5 часть я не уверена.)
Он так и останется безграиотным, грубым, злым мальчиком, ку которого очень плохое воспитание! он как был недорослем, так им и останется
Книга Записки охотника повествует нам о приключениях автора(И.С.Тургенева) на охоте.В книгу вошли такие рассказы как:
<span> * </span>Бежин луг
*Бирюк
* Бурмистр
* Чертопханов и Недопюскин
* Два помещика
* Ермолай и мельничиха
* Гамлет Щигровского уезда
* Хорь и Калиныч
* Петр Петрович Каратаев
* Касьян с Красивой мечи
* Конец Чертопханова
* Контора
* Лебедянь
* Уездный лекарь
* Лес и степь
* Льгов
* Малиновая вода
* Живые мощи
* Однодворец Овсянников
* Певцы
* Мой сосед Радилов
* Смерть
* Стучит!
* Свидание
* Татьяна Борисовна и ее племянник
Конечно эти произведения нужно читать .
И если автор этого вопроса хотел получить краткое содержание ,то извините я за чтение книг.