Мне нравится школа потому-что в школе весело, у меня много друзей я их всех люблю. Мои друзья всегда меня поддержат, развеселят когда мне грустно. Я уже в (9) классе наш класс стал за много лет одной большой дружной семьей, есле кого-то обидет нашего одноклассника мы глотку перегрызем. В школе говорят что мы самый шумный клас но в тоже время мы самые дружные. Еще я хочу сказать что у нас в школе очень классные и добрые учителя они шутят, смеются с нами, ругают за ошибки. В заключение я хочу сказать что школу я люблю ведь есле-бы не было школы не было бы у меня таких классных однокласников.
Новела відомого американського письменника О. Генрі «Останній листок» є однією з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. В новелі розповідається зворушлива історія самопожертви і самовідданої дружби трьох зовсім різних між собою людей. Головними героями твору є дві дівчини – бідні початкові художниці Джонсі і Хью, які приїхали до Нью-Йорку з провінції у пошуках роботи та щастя. Наприкінці осені одна з подружок важко захворіла на пневмонію. Хворіючи, вона годинами дивилася у вікно, в якому було видно лише дикого плюща, який обвивав стіну сусіднього будинку. Дівчина спостерігала за листям, якого з кожним днем було усе менше і менше. Джонсі порівнювала це листя із своїм життям і в один із днів вирішила, що коли з плюща впаде останній лист, закінчаться і її дні на цьому світі. Всі прагнення Сью відволікти подругу від цієї думки зазвичай зазнавали поразки. І ось одного дня художниці побачили, що на плющі залишився один єдиний лист, який тремтів від поривів вітру і ледь-ледь утримувався на гілці. Здавалося б, вже нічого не могло врятувати Джонсі життя. Але минали дні, а листок все залишався на тому самому місці і не збирався відриватися та відлітати до землі. Спостерігаючи таку жагу до життя маленького беззахисного листочка, Джонсі й сама знайшла в собі сили боротися з хворобою і врешті решт одужала.
Лише з часом дівчата дізналися, що врятував життя Джонсі їх добрий знайомий – старий художник – невдаха Берман, який спілкувався з дівчатами і намагався як міг полегшити їнє важке життя. Він жив на першому поверсі прямо під квартирою подруг і був у курсі усіх їх справ. Берман багато пив, у нього був характер сварливого старого, який знущався над сентиментальністю подруг. Але саме він виявився здатним на великий акт самопожертви, саме він ціною власного життя підтримує дух Джонсі та рятує її від смерті. Цей старий невдаха і пияк стає зразком тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на допомогу іншим і є зразком тієї людини, для якої милосердя є не окремим вчинком, а нормою життя. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликає в нас таку ж біль, якби із життя пішла близька для нас людина.
Коли Берман дізнався про те, що надумала Джонсі про останній листок, він потайки, вночі, під проливним дощем зробив малюнок листка на стіні, який в точності копіював останній листок, який злетів з плюща напередодні. Старий усе життя мріяв створити справжній шедевр, який би став гідною прикрасою найвідомішого художнього музею світу. Навіть й думки не маючи, він зробив цей шедевр, намалювавши звичайний листок на цегляній стіні. І це був не тільки художній шедевр,це було найбільше і найзначніше, що Берман зробив у своєму житті. Через декілька днів Берман помирає від застуди і від нього залишається лише останній листок, самотній у мрячній вологості пізньої осені.
«Останній листок», сумна і майже трагічна історія, наповнена глибокими переживаннями за долю героїв – це одна з найкращих новел О. Генрі і один з найкращих творів у світовій літературі, який на яскравому прикладі розкриває проблему відданої любові і милосердя. Новела вирізняється динамічним сюжетом та є взірцем майстерної композиції. У ній автор використовує такий прийом, як несподівана кінцівка , який, до речі, є його улюбленим прийом побудови сюжету. Формально основною сюжетною лінією є хвороба Джонсі, але це лише формально. Насправді ж головне, що є в творі – це самовідданість Бермана, яка доводить читачам, що для справжньої людини, незалежно від обставин, така найцінніша якість, як милосердя, повинна бути нормою у спілкуванні з іншими та духовним орієнтиром на майбутнє. Лише з таких умов людина досягне справжніх висот у всіх своїх прагненнях.
Общий смысл всех произведений И.А. Бунина о любви можно передать риторическим вопросом: «Разве любовь бывает нечастной?» Так, в его цикле рассказов «Темные аллеи» (1943) нет, наверное, ни одного произведения, посвященного счастливой любви. Так или иначе, это чувство кратковременно и заканчивается драматично, если не трагично. Но Бунин утверждает, что, несмотря ни на что, любовь прекрасна. Она, пусть и на короткий миг, освещает жизнь человека и дает ему смысл для дальнейшего существования.
Так, в рассказе «Холодная осень» рассказчица, прожив долгую и очень трудную жизнь, подводит ее итог: «Но, вспоминая все то, что я пережила с тех пор, всегда спрашиваю себя: да, а что же все-таки было в моей жизни? И отвечаю себе: только тот холодный осенний вечер». Только тот осенний холодный вечер, когда она прощалась со своим женихом, уходящим на войну. Так светло и, в то же время, грустно и тяжело было у нее на душе.
Только в конце вечера герои заговорили о самом страшном: вдруг возлюбленный не вернется с войны? Вдруг его убьют? Героиня не хочет и не может даже подумать об этом: «Я подумала: «А вдруг правда убьют? и неужели я все-таки забуду его в какой-то срок - ведь все в конце концов забывается?» И поспешно ответила, испугавшись своей мысли: «Не говори так! Я не переживу твоей смерти!»
Жениха героини действительно убили. И девушка пережила его гибель – это особенность человеческой природы. Рассказчица даже вышла замуж, родила ребенка. После революции 1917 года ей пришлось скитаться по России, пережить множество унижений, черную работу, болезни, смерть мужа, отчуждение дочери. И вот, на исходе лет, задумавшись о своей жизни, героиня приходит к мысли, что в ее жизни была только одна любовь. Больше того, в ее жизни была только одна осенняя ночь, которая осветила всю жизнь женщины. В этом – ее жизненный смысл, ее опора и поддержка.
Рассказчицу в ее горькой жизни, оторванной от родины, греет только одно воспоминание, одна мысль: «Ты поживи, порадуйся на свете, потом приходи ко мне...» Я пожила, порадовалась, теперь уже скоро приду».
Итак, основную часть рассказа, имеющую кольцевую композицию, составляет описание холодного осеннего вечера, последнего в совместной жизни героев. Из слов отца девушки мы узнаем, что в Сараеве убили австрийского кронпринца. Это означало, что неизбежно начнется война. Возлюбленный героини, который был в ее семье своим, родным человеком, должен был пойти на фронт.
Мне кажется вы не в ту сферу подались ( в истории надо)
Но я думаю ответить можно так :
1)Конечно, крепостное право тормозит экономику, ведь преобладает сельское хозяйство,а не рыночная экономика, что вследсвие тормозит все развитие государства ..вроде так
2) Большую часть населения не образовано , так как большая часть населения это - крестьяне.А вдруг , в какой -нибудь семье родился гений, который бы раскрыл тайны вселенной? (утрировано )
3)Крестьяне , не могут, уехать из своей деревни,( по разным причинам)