<span>У повісті «Сіроманець» Миколи Вінграновського дядько Чепіжний виступає негативним персонажем. Він старшого віку, житель села, працює у колгоспі. Та часто ухиляється від роботи. «Поробиш ці дні і за мене, — сказав Чепіжний жінці. — Я довго не буду. Туди і назад». Він бездушний, погано відноситься до тварин : «Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі». Брехливий, всі збитки спирав на вовка. Не один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив", ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий і затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям. Вовк відчував небезпеку від дядька, тому й «загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі». У словах Чепіжного багато ненависті, люті та неправди:" жри мене", "я сам би перегриз йому горло", "зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров'ю, почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю". Мені не подобається дядько Чепіжний, бо він поганий, злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.</span>
Ответ:я тут нашла эпитеты, олицетворения,сравнение,гиперболу
Объяснение:
с тоской глубокой-эпитет
холод ненавистный-эпитет
холод в душу проникал-гипербола
холод проникал-олицетворение
как Аполонов строгий сын ты не увидишь в них искуства-сравнение
живые чувства-эпитет
Все.
-Привет как в школе
-всё ок 5 и 5 по чтению
-к доске вызывали ну да за это 2
Главное это рассказ о верности и преданности собаки к человеку.
<span><em>Константин Бальмонт</em>
<em>У ч у д и щ.</em></span>
<span><em>Я был в избушке на курьих ножках.
</em>
<em>Там все как прежде. Сидит Яга.
</em>
<em>Пищали мыши и рылись в крошках.
</em>
<em>Старуха злая была строга.
</em>
<em>Но я был в шапке, был в невидимке.
</em>
<em>Стянул у Старой две нитки бус.
</em>
<em>Разгневал Ведьму, и скрылся в дымке.
</em>
<em>И вот со смехом кручу свой ус.
</em>
<em>Пойду пожалуй теперь к Кощею.
</em>
<em>Найду для песен там жемчугов.
</em>
<em>До самой пасти приближусь к Змею.
</em>
<em>Узнаю тайны - и был таков.</em>
Мне это стихотворение понравилось тем, что, читая, ясно представляешь как ребенок попросил рассказать сказку. Отец, вспоминая свое детство, представляет себя сказочным героем. Видя, что за него переживают, рассказывает все в шутливой манере, крутя со смехом ус и успокаивая: в шапке-невидимке ничего не страшно! Ребенок тоже смеется: какой отец ловкий, бусы у самой Яги стащил и дальше,к Кащею и Змею пошел.
Стихотворение красивое, яркое. Особенно понравилась своим таинственным шорохом строчка: "пищали мыши и рылись в крошках". Жалко, что стихотворение такое короткое.
</span>
