Ну я можу тільки сказати тобі приблизно як написати: що ти бачила їхнього тата , що він про них розповідав . ну десь так
Відповідь:
У 907 році Олег вирушає у великий військовий похід на Константинополь (Цареград). За “Повістю минулих літ”, у ньому були задіяні 2000 бойових кораблів по 40 воїнів у кожному. Візантійський імператор Лев Філософ наказав замкнути ворота міста й загородити ланцюгами гавань, таким чином надавши можливість варягам грабувати передмістя Цареграду. Втім, Олег зважився на штурм нетрадиційним способом: “И повелел Олег своим воинам сделать колёса и поставить на колёса корабли. И когда подул попутный ветер, подняли они в поле паруса и пошли к городу”. Стривожені греки запропонували Олегу мир та данину. На знак перемоги Олег прибив свій щит до воріт Цареграду.
Пояснення:Найперші відомості про діяльність князя Олега (Віщого Олега, помер 912 чи 922 р.— варяг, з 879 князь новгородський, з 882 — київський) знаходимо в давньоруських літописах. Згідно з “Повістю минулих літ”, Олег був родичем Рюрика, можливо, його шурином (за Іоакімовським літописом). Після смерті Рюрика в 879 році Олег став князювати у Новгороді, оскільки син Рюрика, Ігор, був ще дитиною.
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»"
"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки"
"Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..."
"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
<span> Iзгадай мнi, мiй миленький, </span>
<span> Два рази на днину, </span>
<span> А я тебе iзгадаю </span>
<span> Сiм раз на годину... </span>
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"
"I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..."
<span>"Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"</span>