<span>В рассказе А. П. Платонова, Корова» мы знакомимся с мальчиком Васей Рубцовым, сыном путевого сторожа. Вася был добрым мальчиком. Он учился в четвертом классе и ходил в школу за пять километров от дома. Но он любил ходить в школу, «потому что, слушая учительницу и читая книги, он воображал в своем уме весь мир, которого он еще не знал. Ему казалось, что все страны и люди давно ожидают, когда он вырастет и приедет к ним» . Вася всегда стремился узнать больше о предмете, который его заинтересовал. «Его мучило, если он видел какой-либо предмет или вещество и не понимал, отчего они живут внутри себя и действуют» . Однажды мать попросила сына встретить ночной поезд. Вася сразу понял, что с паровозом что-то не так: машина буксовала. Мальчик сам предложил помощь. Вася стал нагребать песок в горсть и насыпать на рельсы:» Угольная гарь и влага из охлажденного пара падали сверху на Васю, но ему было интересно работать, он чувствовал себя важнее паровоза, потому что сам паровоз шел за ним и лишь благодаря ему не буксовал и не останавливался» . Машинисту очень понравился трудолюбивый мальчик. «Он с малолетства уже полный человек, а у него еще все впереди, » - подумал машинист. Вася очень любил свою корову, он часто ласкал и гладел её, сам поил, сам давал корм и чистил в сарае. Корова была труженицей. У нее было «большое худое тело, которое было таким потому, что свою силу корова не собирала для себя в жир и в мясо, а отдавала в молоко и работу» . Отец часто пахал на ней землю, «корова умела пахать и была привычна и терпелива ходить в ярме.» . Когда у коровы забрали теленка, она стала угрюмой и непонятливой. Хотя корова и продолжала работать, молоко у неё пропало. Однажды она попала под поезд. Вася очень горевал и даже написал о ней в сочинении: «Корова отдала нам все, то есть молоко, сына, мясо, кожу, внутренности и кости, она была доброй» . Вася тоже был добрым. Он трудился не потому, что его заставляли, а потому что получал от труда удовольствие. Ведь не зря говорят, что труд облагораживает человека. Поэтому он так написал в своем сочинении о будущей жизни:» Я хочу, чтобы всем людям нашей Родины была от меня польза и хорошо, а мне пусть меньше» . Мне понравился рассказ А. П. Платонова. Он вызывает добрые чувства и заставляет волноваться за его героев.
</span>
Жила была семья мама Оля папа Кирилл и дочка Соня. Соня была капризная, то ей дети игрушку не датут, то ей родители не купят игрушку. А у нее было море игрушек! И собачки и слоники и куколки и посудка... Вообщем очень много. И вот Соня попросила купить ей кухонку. Родители ей купили кухонку за десять тысяч, а ей кухня нужна была розовая а не зеленая. Разозлилась она и решила пока ей не купят розовою кухонку не выйдет из комнаты. А родители думают что же делать? Не продержалась Соня там и вечера, то ей покушать наложи то в парк сходи. Таким образам родители обеднели за день они тратили 50 тысяч! И не стали Соне они не чего покупать, а другим покупали айфоны 5 а ей не чего. Так и осталась она с разбитым корытом
«Альпійська балада» образ Івана В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білороусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.